Диктатор. Сергій Постоловський
декілька хвилин перед чоловіком стоїть кава і лежить рахунок Лейла. Чоловік сплачує рахунок і дає зрозуміти офіціанту, що решту із сотні доларів той може залишити собі. Тим часом Томас Лейл перебуває у стані дивної абстракції. Здається, що він назавжди відірвався від реальності. Його свідомість знаходиться далеко від Нью-Йорку, там, де нема цинічних людей, а є тільки він – ніким не зрозумілий молодий геній.
– Годі! Вставай, хлопче! Будемо їхати звідси, – несподівано гарчить на нього незнайомець і дає йому добрячого стусана.
Сараєво ще не знає, що за добу відбудеться жахливий теракт, а ще через дві доби сили НАТО почнуть авіаційні удари й артилерійські обстріли. Про це знають Майкл С’юті і Томас Лейл. Вони знають, хто стрілятиме з міномета, куди стрілятиме і коли це станеться. Вони стоять на горі і дивляться на місто. Вони розуміють, що у війні не існує моралі. Там є лишень одна перемога.
Томас приходить до тями і не розуміє, що трапилось.
– Руки геть від мене! – кричить він і отримує ще одного стусана. Потому Майкл С’юті бере його під руки і тягне на вихід. Так відбувається їхнє знайомство. Їхня перша зустріч.
Лейл думає про сербів. В чому їх провина? Лише в тому, що вони були найбільшою етнічною групою, на якій і трималася Югославія.
– Нічого особистого, Томасе. Це просто наша робота. Звикай до цього, – звертається до нього Майкл С’юті і наказує повертатися назад до міста.
С’юті йде першим. Томас за ним.
На виході з бару їх чекає авто. Бродвей сипле у темну ніч яскравими кольорами реклам. Томас намагається чинити опір, але успіх зраджує його. С’юті вправно робить свою справу і впевнено тримає п’яне тіло свого нового учня. Правда, той учень ще не знає, до якої школи його узяли.
– Журналісти готові? – питає Майкл С’юті, коли вони йдуть назад, у напрямку Сараєва.
– Усі як один. І журналісти, і політики, і громадські балакуни, – відповідає Томас Лейл.
– До речі, завтра своєрідна річниця. Вісімдесят один рік і два місяці, як Гаврила Принцип убив ерцгерцога Франца-Фердинанда. Так що, синку, вважай, ми його послідовники, – каже С’юті і починає сміятися.
Томасу байдуже на той сміх. Він цілком нормально ставиться до того, що його шеф трішки не сповна розуму. Та й хто б залишався адекватним, якби пройшов стільки війн та державних переворотів, організатором і учасником яких був Майкл С’юті.
В авто Томас намагається розгледіти обличчя незнайомця. Воно розмите, і Лейл напружується, аби зрозуміти, що відбувається. Голова трішки ясніє і перше, що він бачить перед собою, це прямий ніс та прищурені темні очі. Лоб незнайомця ріжуть глибокі зморшки. У нього коротке сиве волосся і широкі плечі. На вигляд незнайомцю десь під п’ятдесят років.
– Це викрадення? – питає його Томас Лейл і розуміє, що йому дуже кортить пити.
Вони в’їжджають у Сараєво, яке тримають в облозі серби на чолі з Радованом Караджичем та Ратко Младичем[8]. Пройдуть роки, і ці двоє постануть перед Гаазьким трибуналом. Їх звинувачуватимуть у геноциді та злочинах проти людяності. Але того дня про це ще ніхто не