Диктатор. Сергій Постоловський
такі громадяни, не Росія забрала, а саме українська хунта віддала. Дивні люди, вони хотіли жити у дружбі з Москвою, яка нищила їхній народ, але ось саме цей народ мав платити таким громадянам пенсії.
Як би там не було, а перемога взялася демонструвати реформи. Іноземці в уряді, поліція замість міліції, парламентарі без освіти, а виключно з незначним революційним досвідом та вмінням добряче врізати по опозиційно-корумповано-сепаратистській пиці ногою чи рукою, прозорі системи державних закупівель, нові антикорупційні органи і, звісно ж, найкращі канони західної демократії та боротьба з корупцією, яка врешті-решт розбивалася об бездушну систему суддів та судів, законодавства, відсутність політичної волі і небажання щось радикально змінювати.
І ось, коли на вулиці міст та сіл України прийшов 2017 рік, була здобута вагома перемога, яку влада однозначно записала до свого активу і нагадувала про це своїм громадянам.
Безвіз.
Коротке і дивне слово, яке того літа уособлювало перемогу України, адже то був перший реальний квиток нашої неньки до Європи. Захід зробив свій крок у відповідь на тисячі загиблих, на сотні тисяч біженців, переселенців, котрих гнав геть з їхнього дому жорстокий вітер несправедливої війни. Нам кинули м’яч, спостерігаючи, як ми використаємо той довгоочікуваний пас європейців, яким у більшості своїй було байдуже до України, бо кожен з них зменшував свій світ до розмірів власної країни, міста, села, вулиці, сім’ї. Але, незважаючи на це, що би не казали росіяни про Європу та Україну, які б нові доводи не вигадувала їхня пропаганда, що би не поширювали сотні й тисячі проплачених «тролів», які з початком україно-російської війни стали невід’ємною і досить важливою частиною інформаційної машини Кремля, але безвізовий режим був безперечною перевагою закордонного паспорту громадянина України над своїм колегою з Росії. Європа ставала ближчою, і українці не забарилися цим скористатися.
Грав свою роль безвіз і для мешканців Криму та окупованих територій Донбасу. Отримати біометричний закордонний паспорт України кортіло багатьом тим, хто свідомо або примусово змінив громадянство на російське, або ж обзавівся папірцями псевдореспублік. Безвіз боляче вдарив по самолюбству та «імперській величі» луганських і донецьких ватажків, адже вони, окрім поїздок до Ростовської області і таких же окупованих Абхазії та Осетії, нічого іншого запропонувати людям не могли. І це пробирало до живого.
Впевнені крики зради і скрутна економічна ситуація в країні, спираючись на безвіз, гнали сотні тисяч українців у пошуках кращої долі, нового життя, впевненості та стабільності, захисту і спокою, коли кожен день починається інакше, аніж то було в Україні. Тільки у 2017 році з України виїхало один мільйон чоловік. Гнітюча, вражаюча цифра, яка криком кричить, верещить про проблеми, вказує на небезпеку, але її, як і багатьох в тій країні, не чують і намагаються не бачити.
Перемога заперечувала зраду, але з кожним новим роком робила це більш невпевнено, якось