Фрея із Семи Островів. Джозеф Конрад
міс Фрея, безсумнівно, повинна бути заклопотана по господарству. Звичайно, я знав, що вона вирушила на побачення з Джаспером – на місцину біля берега джерельця – єдиного на острівці Нельсона. Командир «Нептуна» кинув на мене недовірливий чорний погляд і став влаштовуватися як вдома: він опустив свій щільний циліндричний тулуб у гойдалку й розстебнув мундир. Старий Нельсон із найскромнішим виглядом сидів навпроти нього, неспокійно вирячивши свої круглі очі й обмахуючись капелюхом. Я спробував завести розмову, щоб якось згаяти час. Це виявилося нелегко: похмурий закоханий голландець увесь час переводив погляд з одних дверей на інші й кожне моє зауваження зустрічав насмішкою або незадоволеним бурчанням.
Однак вечір пройшов чудово. На щастя, ступінь блаженства був надто значущий для надмірно ярого захоплення. Джаспер був спокійний і зосереджений, мовчав і дивився на Фрею. Коли ми поверталися на свої кораблі, я запропонував наступного ранку взяти його бриг на буксир. Я це зробив, щоб відвезти його як можна раніше. У перших холодних променях світанку ми пройшли повз канонерського човна, чорного – він завмер у гирлі скляної бухти. Тиша тут не порушувалася жодним звуком. Але сонце з тропічною швидкістю встало над горизонтом на висоту, що вдвічі перевищувала його діаметр, перш ніж ми встигли обійти риф і порівнятися з мисом. Там, на найвищій скелі, стояла Фрея, вся в білому, схожа у своєму шоломі на статую войовничої жінки з рожевим обличчям. Я прекрасно бачив її в бінокль. Вона виразно розмахувала носовою хусткою, а Джаспер, підійнявшись на щоглу свого білого гордовитого брига, у відповідь замахав капелюхом.
Незабаром після цього ми розлучилися. Я відплив на північ, а корабель Джаспера, якого підганяв легкий вітер із корми, повернув на схід. Здається, його шлях лежав до Банджармасіну і двох інших портів.
Цей мирний день був останнім, коли я бачив їх усіх разом. Чарівно бадьора, рішуча Фрея, старий Нельсон із безневинними круглими очима, Джаспер, палкий, сухорлявий і стрункий, із вузьким обличчям, дивно стриманий, бо біля своєї Фреї він був безмежно щасливий. Усі троє високі, біляві, з блакитними очима різноманітних відтінків, і серед них похмурий гордовитий чорнявий голландець, майже на цілу голову нижчий і такий же товстіший за кожного з них, що здавався істотою, здатною роздуватися, – химерним екземпляром мешканця якоїсь іншої планети.
Контраст впав мені в очі раптово, коли ми відійшли від обіднього столу й стояли на освітленій веранді. Він переслідував мене весь вечір, і я пам’ятаю донині це враження чогось кумедного і водночас зловісного.
III
Кілька тижнів потому, повернувшись рано вранці в Сінгапур після подорожі на південь, я побачив бриг, що стояв на якорі в усій красі й пишноті, немов його тільки що вийняли зі скляного ящика і дбайливо опустили на воду.
Він стояв в кінці рейду, але я просунувся вперед і став на своє звичне місце прямо проти міста. Не встигли ми поснідати, як мені доповіли, що човен капітана Аллена наближається