Обирай себе. Як подолати страх та сумніви на шляху до повноцінного життя. Эмбер Рэй

      Мені важко дався цей урок.

      Саме в час моїх сумнівів один дуже успішний молодий підприємець із фінансуванням у сотні мільйонів доларів увірвався в моє життя з блискучою пропозицією заробити купу грошей. І хоч це не було щось, у чому я була дуже зацікавлена, я поставила свої справи на паузу й погодилася. Я відкинула внутрішній голос, який благав: «Будь ласка, не роби цього, це неправильно для тебе», – і прислухалася до іншого, який стверджував: «Це гарантуватиме тобі без пеку й стабільність, це розумне рішення».

      Це одразу ж задовольнило мої потреби та забезпечило дохід і комфорт, яких я бажала. Але, оскільки я й далі вкладала свою душу та сили в роботу, яка мене душила, це призвело до саморуйнування. Я почала випивати щовечора, щоб «зняти напруженість». Стала заїдати своє незадоволення і свій відчай. Припинила займатися справами, у яких насправді була зацікавлена. Перестала спілкуватися з людьми, яких любила й поважала і яким могла довіритися.

      Одного вечора, коли я пішла на вишукану вечерю з молодим підприємцем, що тепер був моїм босом, це саморуйнування сягнуло рекордно високого рівня. Усе розпочалося із завеликої кількості бокалів вина, а завершилося тим, що я опинилася з ним у ліжку. Це тривало місяцями. Вишукані й байдужі вечері вели до вишуканого й байдужого сексу, це вело до вишуканої й байдужої роботи та вишуканого й байдужого способу життя. Вишуканість і байдужість призвели до того, що я набрала тринадцять кілограмів за три місяці й покрилася висипами на грудях. Вишуканість і байдужість змушували мене відштовхувати друзів, які плескали по плечу й питали: «З тобою все гаразд?» Вишуканість і байдужість підбили мене продовжувати стосунки з босом навіть після того, як він сказав, що в нас немає майбутнього, бо хоч я і «відповідаю більшості вимог, які він ставить до дружини, але все ж відстаю за двома пунктами».

      Одного ранку вишуканість і байдужість сягнули кульмінації: моє серце вистрибувало з грудей. Замість бути на зустрічі з командою я опинилася на підлозі своєї спальні в позі ембріона. Моє серце калатало. Сльози струмками текли по обличчю. У голові крутилися думки про те, «що я не зробила, але хотіла б зробити», «яким безцільним і загубленим шматком лайна я була» і «чому я прийняла всі ті жахливі рішення». В очах помутніло. Усе тіло тряслося. Я думала, що помираю. Мені здавалося, що в мене серцевий напад. Я вирішила, що це кінець. І, прийнявши думку про кінець, дуже розлютилася, що все закінчується саме так. Тому почала кричати, стогнати, пручатися, захищатися, відчувати гнів, біль, огиду й сором. І коли я врешті пережила всі почуття, які стримувала, я все відпустила. Я здалася. Мої руки, ноги й голова одночасно м’яко опустилися на підлогу. І тоді мене накрила найбільш глибока тиша. Вона відтиснула мою паніку, і я неймовірно чітко почула голос усередині мене: «Ти маєш завжди слухати себе».

      Ось що може статися, коли не слухаєш. Ось як почуваєшся, коли кувалда розламує твоє життя. І ось