Галицька сага. Тінь незалежності. Петро Лущик
додому в таку ранню годину, лише іноді увечері, коли затримувався у себе в лабораторії.
Марія підняла слухавку і почула голос професора Екснера. З колегою Ревуцького дівчина декілька разів зустрічалася тут, у квартирі, коли той бував у них в гостях.
– Фройлін Марія? Це Франц Екснер! – сказали на тому кінці дроту.
– Так, я вас слухаю, пане професоре!
Марія не змогла приховати тремтіння у голосі.
– Мушу вам сказати, що професору Ревуцькі на роботі стало погано і його забрали в лікарню, – повідомив Екснер.
– Ви не знаєте, у яку? – допитувалася дівчина.
– Вас туди не пустять, фройлін.
– Чому не пустять?
– У професора «іспанка»!
У Марії опустилося серце. Вона чула про цей смертельний грип, що виник невідь-звідки, і про те, наскільки він небезпечний, але завжди сподівалася, що він обмине її родину.
– Що мені робити? – розпачливо запитала дівчина.
– Зараз ви нічим не допоможете професору, – говорив Екснер. – Залишайтесь вдома, а я спробую вияснити, що до чого. Можливо, все й обійдеться. Про те, що сталося з професором, я повідомив доктора Кауфмана. Впевнений: наш спільний друг врятує професора. А ви чекайте! Я зателефоную завтра вранці.
Марія механічно поклала на важіль слухавку і опустилася на крісло. Вона чомусь одразу зрозуміла, що це кінець. Останніми днями професор Ревуцьций почувався недобре, і Марія навіть наполягала на тому, щоб він залишився вдома і відлежав хворобу, але на її біду в лабораторії якраз мали здійснити давно очікуваний експеримент, про суть якого дівчина не знала. Якщо судити зі слів професора Екснера, саме там Ревуцькому стало погано.
Дівчині стало страшно. Лише тепер вона зрозуміла, що залишилася сама у цьому великому місті. Левко досі супроводжував ерцгерцога Вільгельма у його вояжі Україною, і з його листів Марія могла скласти мапу їхніх подорожей. Хоч Австрія віднедавна вже перестала бути цісарством, й останній цісар після зречення успішно відбув кудись на захід, ерцгерцог Австрійський Вільгельм Габсбурґ остаточно перетворився у полковника Василя Вишиваного і, судячи з Левкових обережних слів у листах, додому не спішив. Марія мало розбиралася в обстановці, що панувала на її землі, адже у Відня були свої проблеми і тут не переймалися колишніми територіями, що враз захотіли стати самостійними. Австрія, відмовившись від земель, населених неавстрійцями, раптом зрозуміла, що саме цього їй бракувало упродовж минулих років. Разом з іншими територіями кудись одразу зникли і проблеми, що щоразу на них виникали. Якщо навкруги то тут то там спалахували збройні повстання, то Австрію це поки що оминало. Здавалося, що війна, яка стала причиною розвалу великої, але аж ніяк не могутньої Австро-Угорщини, вирішила обійти її стороною. Напевне, так і сталося б, якби не «іспанка».
Уперше про цю хворобу Марія дізналася від Івана Горбачевського, який останніми місяцями зачастив до їхньої квартири. Розуміючи, що у новій Австрії йому, неавстрійцю, місця в уряді не знайдеться, доктор Горбачевський все ж до останнього робив свою