Надійно прихована таємниця. Джеффри Арчер
сказав Гаррі. – Можливо, варто зробити так, як ви пропонуєте, й обговорити це між собою, а потім повідомити своє рішення.
– Але це було б марною тратою часу, якщо ми всі хочемо ту саму дівчинку, – почувся голос Себастьяна, який демонстрував непохитну логіку дитини.
– Це означає, що ти вже вирішив? – запитав його батько, розуміючи, що як тільки Себастьян назве свій вибір, вони з Еммою зможуть його перемогти більшістю голосів, хоча й визнавав, що для Джессіки це не найкращий спосіб розпочати життя у Беррінґтон-холі.
– Перш ніж приймати рішення, – сказала завідувачка, – можливо, буде краще надати вам трохи довідкової інформації про кожного з трьох дітей. Сандру найпростіше тримати під контролем. Софі більш вибаглива, але трохи розсіяна.
– А Джессіка? – запитав Гаррі.
– Вона, безумовно, найталановитіша з дівчат, але живе у своєму власному світі й не легко сходиться з однолітками. Мені здається, що з цих трьох вам цілком могла б підійти Сандра.
Гаррі спостеріг, як спохмурнів вираз обличчя Себастьяна, і змінив тактику.
– Аякже, гадаю, що варто з вами погодитися, пані, – сказав Гаррі. – Моїм вибором буде Сандра.
– Навіть не знаю, – сказала Емма. – Мені сподобалася Софі, енергійна та весела.
Емма з Гаррі перезирнулися.
– Отже, тепер усе залежить від тебе, Себ. Сандра чи Софі?
– Ні. Я хочу Джессіку, – сказав він, зіскочив із крісла, вибіг із кімнати, залишивши двері широко відчиненими.
Завідувачка підвелася з-за столу. Вона, певно, мала б що сказати Себастьянові, якби він був одним із її вихованців.
– Він іще не дуже освоїв демократію, – спробував пожартувати Гаррі.
Завідувачка попрямувала до дверей з таким виглядом, ніби її не переконали. Гаррі з Еммою пішли за нею коридором. Коли управителька зайшла в клас, то не могла повірити своїм очам. Джессіка відкріпила свій малюнок і передала його Себастьяну.
– Що ти запропонував їй на взамін? – запитав Гаррі в сина, коли Себастьян проходив повз нього, стискаючи в руці Ноїв ковчег.
– Я пообіцяв, що якщо вона прийде до нас завтра на чай, то зможе скуштувати свою улюблену страву.
– А яка її улюблена страва? – поцікавилася Емма.
– Гарячі сухарі, намащені вершковим маслом і малиновим варенням.
– А це можливо? – тривожно запитав Гаррі.
– Так, але, було б краще, якби пішли всі троє.
– Ні, дякую, пані, – заперечила Емма. – Джессіки буде досить.
– Як хочете, – буркнула управителька, не в змозі замаскувати своє здивування.
Повернувшись до Беррінґтон-холу, Гаррі поцікавився у Себастьяна, чому той обрав Джессіку.
– Сандра була доволі симпатичною, – сказав він, – і Софі була дуже весела, але мені стало б із ними нудно вже до кінця місяця.
– А Джессіка? – запитала Емма.
– Вона нагадала мені тебе, мамо.
Себастьян стояв біля вхідних дверей, зустрічаючи Джессіку, яка приїхала на чай.
Вона