Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології. Едмунд Гусерль
класичний варіант трансцендентальної феноменології, який відрізняється від феноменології його раннього твору «Логічні дослідження», водночас розвиваючи її ключові ідеї з позицій трансценденталізму. У цьому дослідженні він формулює і експлікує такі важливі феноменологічні поняття, як природна настанова, феноменологічна редукція, інтенційність тощо.
За життя Едмунд Гусерль не видав продовження цього твору, які вийшли друком уже після смерті автора і стали відомими як «Ідеї ІІ» і «Ідеї ІІІ». Тож можна стверджувати, що в цій книзі міститься перший і чи не найголовніший варіант обґрунтування феноменології як трансцендентальної філософії, що його було опубліковано за життя засновника феноменології.
Подяка
Дякую Ользі Кочерзі, Олегові Хомі й Ірині Хоменко за допомогу в пошуку якомога простіших розв’язань деяких доволі складних перекладацьких проблем.
Вступ
Чиста феноменологія, до якої ми шукаємо шлях, чиє своєрідне ставлення до всіх інших наук ми характеризуємо і яку ми воліємо показати як засадничу філософську науку, є істотно новою, віддаленою завдяки власній принциповій своєрідності від природного мислення наукою, яка починає розвиватися лише в наші дні. Вона називає себе наукою про «феномени». До феноменів звертаються також інші, давно відомі науки. Наприклад, психологію визначають як науку про психічні, а природознавство як науку про фізичні «явища» або феномени; так само в історії йдеться про історичні, а в науці про культуру – про культурні феномени; і це стосується також усіх наук про будь-яку реальність. Хоч би як різнився сенс слова «феномен» у цих визначеннях і хоч би які ще значення воно могло мати, зрозуміло, що феноменологія звертається до всіх цих «феноменів» і, відповідно, до всіх цих значень: але в геть іншій настанові, через яку сенс феномена, який постає перед нами в старих добре відомих науках, у певний спосіб модифікується. Лише в такому модифікованому вигляді він входить у феноменологічну сферу. Зрозуміти ці модифікації або, точніше говорячи, здійснити феноменологічну настанову, рефлексійно виявити її своєрідність і своєрідність природної настанови в науковій свідомості – це є перше і в жодному разі не легке завдання, яке ми маємо виконати, якщо воліємо обґрунтувати феноменологію і науково встановити її своєрідну сутність.
Останнім десятиріччям у німецькій філософії доволі часто говорять про феноменологію. Вважаючи, що це відповідає «Логічним дослідженням»[1], її сприймають як підґрунтя емпіричної психології, як сферу «іманентних» дескрипцій психічних переживань, які – так розуміють цю іманентність – залишаються строго в рамках внутрішнього досвіду. Моє заперечення такого сприйняття[2], здається, не вельми допомогло, а додаткові роз’яснення, які чітко описують принаймні один головний момент відмінності, не зрозуміли або не взяли до уваги. З цього випливають цілком недоречні через перекручення простого сенсу моєї позиції закиди убік моєї критики психологічного методу – критики, що аж ніяк не заперечує цінність сучасної психології, аж ніяк не принижує здійснену видатними мужами експериментальну роботу, натомість в літеральному сенсі виявляє радикальні вади цього методу, від усунення яких, на мою думку, залежить перехід психології на вищий науковий рівень і надзвичайне розширення поля її роботи. Ще буде нагода сказати кілька слів про непотрібні захисти психології проти моїх удаваних «нападів». Я торкаюся тут цієї суперечки, аби з огляду на панівні й багаті на наслідки кривотлумачення відразу чітко наголосити на тому, що чиста феноменологія, до якої ми надалі спробуємо торувати шлях, – та сама, що вперше постала в «Логічних дослідженнях» і сенс якої в подальшій роботі останнього десятиріччя дедалі глибше й багатше відкривався для мене – не є психологією, і що вона не може бути зарахована до психології не через випадкові розмежування царин і термінологій, а на принципових підставах. Через те велике методологічне значення, яке феноменологія претендує мати для психології як її сутнісний «фундамент», вона (як наука про ідеї) не є самою психологією, так само як геометрія не є природничою наукою. Відмінність виявляється навіть радикальнішою, ніж в останньому випадку. І нічого не змінює той факт, що феноменологія має справу зі «свідомістю», з усіма видами переживань, актами та корелятами актів. Угледіти це, звісно, складно через звичний спосіб думати. Вимкнути весь дотеперішній спосіб думати, пізнати та здолати ті межі духа, які він встановлює для горизонту нашої думки, і відтак у цілковитій свободі думки схопити справжні, цілком нові філософські проблеми, які стають доступними нам лише у всебічно необмеженому горизонті – це складний виклик. Але меншого не варто вимагати. Насправді засвоїти сутність феноменології, зрозуміти своєрідний сенс її проблематики та її стосунку до всіх інших наук (а особливо до психології) так надзвичайно складно ще й тому, що передусім потрібна ще нова настанова, в якій природні настанови досвіду та думки постають у цілковито змінений спосіб. Аби, не впадаючи в старі настанови, вільно рухатися в ній, навчитися бачити, розрізняти й описувати те, що стоїть перед очима, потрібне специфічне та виснажливе навчання.
Особливим
E. Husserl, «Logische Untersuchungen», 2 Bde., 1900 і 1901.
У статті «Філософія як строга наука»// Logos, Bd. I, S. 316–318 (особливо варто взяти до уваги поняття досвіду на с. 316). Див. також докладне пояснення, присвячене стосунку між феноменологією та дескриптивною психологією у моїй «Доповіді про німецькі тексти про логіку в 1895–99 роках»// Archiv f. system. Philosophie, Bd. IX (1903), S. 397–400. Я і сьогодні не можу сказати про це інакше.