Дебілка (збірник). Вікторія Андрусів
Так… Всього по-трошки… Цибулька там, селери трохи… Оби під руков свіженькоє було…
– Докусь подуріли люди… На балконі цибулю садити… Село – селом… Нигда з тебе, Марічко, людини не буде…
Христина, презирливо стиснувши плечима, взяла Анжелу попід ручку, та й почимчикувала, цокаючи підборами, містом – «людей побзерати та й себе показати»… Йшли гордо, змірюючи з ніг до голови зустрічних дівчат, навмисне голосно хихочучи, аби всі помітили чорнющі вії, розмальовані нігті – списи й по-турецьки крикливу Dolce Gabanna… А й справді, чим вони гірші за інших?.. Варош є варош…
МУДАК
Море було спокійним і виваженим, наче терпляча жінка напередодні пологів… Хвиля розмірено й монотонно штовхала кам’яні брили вздовж берега, просячись із материнського лона назовні: р-раз… І помірковано відкочувалась назад, переконавшись, що ще не час…
Я лежала на воді, у Бога перед очима, і, широко розкинувши руки, уявляла себе закинутим безпорадним човником, що, відв’язавшись, опинився задалеко від людського ока, а розчулений втратою рибалка сидить на березі і гірко плаче… Та на березі сидів не рибалка, а мій приятель Денис, і не сидів, а лежав, вигріваючи пупа на твердому південному сонці, і зовсім не був розчуленим, а навпаки, відверто насолоджувався життям…
А потім чомусь мені цілком несподівано прибилася до голови думка, що саме так, як я наразі спочиваю на хвильці-гойдалці, виглядають потопленики, напомповані солоною водою, коливаючись у такт із вітром, аж допоки море не проковтне тіло або рятівники помітять дивну цятку на дискосі горизонту і води… Я заплющила очі, злякавшись, що обмануті моєю нерухомістю чайки вже радяться поміж собою, чи не час видзьобувати мерцю білки… Але видіння урвалося – замість чайок небо розкраяв білосніжний гвинтокрил. Жодних ознак приналежності комусь на череві металевого птаха не було… Ймовірно, хтось з нових «українських» розважався, кружляючи надто низько, аби роздивитись голі дівочі тіла серед «нудіків»… А може, й справді рятувальники… Мені стало соромно за грішну уяву, і, роздратована несподіваним людським втручанням, гребла до берега, аби хутчіш поскаржитись Денисові:
– Дань, скільки, цікаво, треба забашляти, аби мотулятись над забороненою смугою?… А шо, як вони роблять фотки і незабаром я побачу себе в чому мати народила серед хвиль у наступному випуску «Плейбоя»? У них же техніка мабуть – ого-го!
– А що тебе засмучує? Ти – бездоганна…Уяви, як це круто – талановите дівчисько, шокуюче не лишень інтелектом, але й зовнішністю… Хтось би мріяв про таку рекламу…
– І тобі байдуже, що те дівчисько, котре належить виключно тобі, стане об’єктом публічної цікавости?!
– Ти жартуєш?!! Я пишався би тобою вдвічі більше!!! Інша річ, що вони зобов’язані башляти за подібні зйомки шалений гонорар, а не отримувати цінну інформацію надурняка… Мудаки… У всякому випадку ми можемо заробити на цьому пристойні гроші, навіть, якщо твої фотки й вигулькнуть на глянцевих шпальтах якогось еротичного чтива… В таких випадках подають звинувачення до суду…