Обережно зі своїми бажаннями. Джеффри Арчер
флоту, тоді як ми, здається, приречені сидіти та спостерігати, як наші суперники, немов пірати-мародери, беруть контроль над відкритим морем. Ніколи не буде кращої нагоди для Беррінґтонів зайнятися бізнесом пасажирських трансатлантичних перевезень влітку та круїзів узимку. Пані Кліфтон зауважила, що кількість пасажирів падає, і вона має рацію. Але це лише тому, що наш флот застарів, і ми більше не пропонуємо послуг, яких наші клієнти не можуть знайти в іншому місці за більш конкурентною ціною. І якщо ми сьогодні вирішимо нічого не робити, а просто дочекатися слушної нагоди, як пропонує пані Кліфтон, інші неодмінно скористаються нашою відсутністю на ринку та залишать нас тільки стояти на березі й махати вслід пасажирам. Це правда, як зазначив майор Фішер, що ми ризикуємо, але саме такі видатні підприємці, як сер Джошуа Беррінґтон, завжди готові були ризикувати. Також нагадаю, що цей проєкт не є таким уже фінансовим ризиком, як про це каже пані Кліфтон, – додав він і вказав на зменшену модель у центрі столу, – адже ми можемо покрити велику суму витрат на спорудження цього чудового корабля з наших теперішніх фондів, і немає потреби позичати великі суми у банку для його фінансування. Маю відчуття, що Джошуа Беррінґтон також це схвалив би.
Бьюкенен узяв паузу й окинув поглядом своїх колег-директорів за столом.
– Вважаю, що перед нами постав важкий вибір: нічого не робити й бути задоволеним застоєм у кращому разі чи проголосувати за майбутнє й дати цій компанії шанс продовжити лідерство у царині судноплавства, як це відбувалося все минуле століття. Тому прошу правління підтримати мою пропозицію й інвестувати в наше майбутнє.
Незважаючи на схвильовані слова голови, Емма все ще не була впевнена у результаті голосування. Потім настав момент, коли Бьюкенен вирішив висмикнути чеку зі своєї третьої гранати.
– Зараз я закликаю секретаря компанії запросити кожного директора чітко висловитися, «за» він чи «проти» моєї пропозиції.
Емма припускала, що згідно зі стандартною процедурою компанії це буде таємне голосування, яке, на її думку, дасть їй більше шансів на перевагу. Однак тепер вона усвідомила, що якщо заперечить на цьому пізньому етапі, це розцінять як ознаку слабкості, що зіграє на руку Бьюкенену.
Пан Вебстер витягнув зі стосика паперу перед собою один аркуш і зачитав рішення:
– «Членам ради пропонують проголосувати за резолюцію, запропоновану головою і підтриману керуючим директором, а саме: компанія повинна приступити до будівництва нового комфортабельного лайнера “Бекінґем” негайно».
Емма попросила додати до резолюції останнє слово, позаяк сподівалася, що це переконає когось із консервативних членів правління запропонувати зачекати.
Секретар компанії розгорнув журнал протоколів і прочитав по черзі прізвища директорів.
– Пане Бьюкенен.
– Підтримую, – не вагаючись відповів голова.
– Пане Ноулс.
– Я – за.
– Пане Діксон.
– Проти.
– Пане