Обережно зі своїми бажаннями. Джеффри Арчер
меншого й не очікував, – зауважив дон Педро й ризикнув усміхнутися.
Після цього чоловікам стало важко знайти тему для розмови, в якій вони обоє почувалися б вільно. Тільки поло (не водне), Вімблдон і нетерпляче очікування дванадцятого серпня[9] допомогли підтримувати бесіду достатньо довго, щоб управитель міг налити другу порцію хересу. Він не зміг приховати свого полегшення, коли телефон на його столі нарешті задзеленчав. Управитель поставив келих, підняв слухавку й уважно вислухав. Відтак витягнув «паркер» із внутрішньої кишені піджака й записав суму. Потім попросив головного касира повторити її.
– Дякую, Сомервіллю, – сказав він, перш ніж опустити слухавку. – Радий повідомити, що наші суми збігаються, друже. Не те щоб я сумнівався в цьому… – швидко додав він.
Чоловік відсунув горішню шухляду свого столу, вийняв звідти чекову книжку й акуратним упевненим почерком написав: «Два мільйони, сто сорок три тисячі, сто тридцять п’ять фунтів». Він ледве стримався, щоб не додати слово «загалом» перед тим, як поставити свій підпис. І посміхнувся, передаючи чек дону Педро, котрий перевірив суму, перш ніж і собі посміхнутися.
Дон Педро волів би за краще мати вексель, але чек, підписаний управителем Банку Англії, навіть ліпший. Зрештою, це був той же підпис, що і на п’ятифунтовій банкноті.
Усі троє виїхали з будинку номер сорок чотири на Ітон-сквер у різний час, але кінець кінцем опинилися в одному місці.
Першим з’явився Луїс. Він прибув на станцію метро «Слоун-сквер» і сів на потяг кільцевої лінії до Гаммерсміта, де перейшов на лінію «Пікаділлі». Капрал Кренн від нього не відставав.
Дієґо сів у таксі до автовокзалу Вікторія та пересів на автобус до аеропорту; за ним одразу приєднався його «хвіст».
Луїс спростив Кренну завдання не відступати від нього ні на крок, проте він робив лише те, що наказав йому батько. На «Г’юнслоу-Вест» вийшов із підземки й узяв таксі до Лондонського аеропорту, де перевірив розклад рейсів, аби переконатися, що потрібний йому літак вилітає трохи більш ніж за годину. Він придбав останнє число «Плейбоя» й оскільки не мав багажу, то повільно рушив у бік п’ятого виходу.
Автобус привіз Дієґо до терміналу за кілька хвилин до десятої. Він також перевірив розклад рейсів і виявив, що його літак до Мадрида затримується на сорок хвилин. Це не мало жодного значення. Дієґо перебрався до бару, замовив канапку з шинкою та кавою, після чого зайняв місце біля входу, щоб нікого не пропустити.
Карл зачинив вхідні двері будинку номер сорок чотири за кілька хвилин після вильоту Луїса до Ніцци. Він подався у напрямку Слоун-стрит, несучи пакет з «Герродса», вже наповнений. Зупинився, щоб помилуватися товарами, виставленими у вітрині, та на відображення у склі; старий виверт, аби переконатися, чи за вами хтось не стежить. І виявив скромно одягненого маленького чоловічка, котрий ходив за ним тінню весь останній місяць. Коли Карл дійшов до «Герродса», то вже не сумнівався, що його переслідувач відстає лише на кілька кроків від нього.
Лакей
12 серпня у Великій Британії розпочинається сезон полювання на куріпок.