Обережно зі своїми бажаннями. Джеффри Арчер
упав назад на сидіння і не розтуляв більше рота, поки автівка нарешті не зупинилася біля банку «Мідленд» у Сент-Джеймсі.
Щоразу, коли Мартінес підіймався сходами будь-якої фінансової установи, його охоплювало відчуття, що він переходить в інший світ, в якому він почувається чужим. Він уже намірився узятися за клямку дверей, як ті відчинилися і йому назустріч ступив якийсь молодик.
– Доброго ранку, пане Мартінес. Пан Ледбері з нетерпінням очікує зустрічі з вами.
І без жодного іншого слова повів одного з найцінніших клієнтів банку просто до кабінету управителя.
– Доброго ранку, Мартінесе, – привітався службовець, коли зайшов дон Педро. – Яка гарна погода як на цю пору року.
Мартінесу знадобився якийсь час, аби прийняти те, що коли англійці уникають слова «пан» і звертаються до тебе лише на прізвище, то насправді це комплімент, оскільки тоді ставляться до тебе, як до рівні. Але про те, що тебе вважають приятелем, ти дізнаєшся лише тоді, коли тебе назвуть по імені.
– Доброго ранку, Ледбері, – відгукнувся Мартінес, хоча й досі не знав, чи слід підтримувати улюблену англійцями тему про погоду.
– Чи можу запропонувати вам кави?
– Ні, дякую. У мене ще зустріч о дванадцятій.
– Звісно. Ми, як ви й наказували, продовжували купувати акції Беррінґтонів, як тільки вони з’являлися на ринку. Ви вже, мабуть, знаєте, що ми отримали двадцять два з половиною відсотки акцій цієї компанії, тож ви маєте право призначити ще двох директорів, котрі можуть скласти компанію майору Фішеру. Однак наголошую: якщо ваш пакет акцій збільшиться до двадцяти п’яти відсотків, то банк буде змушений повідомити біржу про те, що ви маєте намір перейти до поглинання всієї компанії.
– Це останнє, що я хочу зробити, – заперечив Мартінес. – Двадцяти двох з половиною відсотків цілком достатньо для реалізації моєї мети.
– Чудово, тоді мені потрібні лише імена двох нових директорів, яких ви вирішили призначити в правління компанії Беррінґтонів.
Мартінес вийняв конверт із внутрішньої кишені й передав його керівнику банку. Ледбері відкрив його, видобув звідти бланк номінації та прочитав імена. Хоча й був здивований, то цього не показав, а лише мовив:
– Як ваш банкір, хочу додати, що сподіваюся, що невдачі, які пережили Беррінґтони нещодавно, не стануть проблемою для вас у довготерміновій перспективі.
– Я зроду не був більше впевненим у майбутньому цієї компанії.
– Приємно це чути, позаяк купівля такої великої кількості акцій значно збіднила ваш капітал. Залишається сподіватися, що ціна на них не впаде.
– Гадаю, що незабаром компанія зробить оголошення, яке має сподобатися й акціонерам, і Сіті.
– Це справді гарна новина. Чи можу я іще щось зробити для вас зараз?
– Авжеж, – сказав Мартінес. – Я хотів би, щоб ви переказали на один рахунок у Цюріху сто тисяч фунтів.
– На жаль, я змушений повідомити правління про своє рішення піти у відставку