Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум
позіхнув, перевернувся на другий бік і знову заснув. Слідом за ним заснув і Тото, вирішивши, що немає сенсу заздалегідь засмучуватися.
Вранці, коли Чарівник розпалив багаття, песик підійшов до вогню погрітися. Тут його й побачила господиня.
– Тото! Звідки ти взявся?
– Ти вже не пам’ятаєш, де мене кинула! – ображено гавкнув песик.
– Ой, вибач, я зовсім забула про тебе, в мене стільки клопоту! – вибачилася Дороті. – Але якщо вже ти тут, дозволяю залишитися. Тільки дивись, будь обережний! Адже ми поїхали в небезпечну подорож!
– Спасибі! – завиляв хвостом песик. – Може, тепер ти мене погодуєш?
– Ось приготуємо сніданок – отримаєш свою частку! – строго завважила дівчинка. В глибині душі вона раділа, що песик знову з нею, але треба було пам’ятати про дисципліну – адже вони шукають лиходія.
За сніданком пастух попередив мандрівників:
– Далі на вашому шляху лежать Карусельні гори, ці місця дуже небезпечні, раджу обійти їх.
– Так, так, треба звернути! – захвилювався Лякливий Лев. – Мені не хочеться зустрічатися з небезпеками!
– Ще нікому не вдавалося пройти через Карусельні гори, – вів далі пастух. – Кажуть, за ними, в Ходячих преріях, ростуть одні колючки, і живуть там якісь герки, дуже дивні істоти.
– А як вони виглядають? – зацікавилася Дороті.
– Ніхто не знає, адже ніхто там не бував, – відповів пастух, – але я чув, що вони поїдають колючки та роз’їжджають на колісницях, запряжених драконами. Герки такі сильні, що підкорили велетнів, і тепер велетні прислужують їм.
– Від кого ж ви це чули? – наполягала Бетсі.
– Усі так кажуть, – усміхнувся пастух, – запитайте будь-кого в наших краях.
– Але звідки вони знають, якщо там ніхто не бував? – не вгамовувалася Бетсі.
– Може, їм розповіли птахи? – припустила Дороті.
– А за Ходячими преріями лежать місця незвідані, – знову заговорив пастух, – там живуть чаклуни й лиходії.
– А якщо ніяких лиходіїв там немає? – засумнівався Чарівник. – Звідки ви знаєте?
– Поміркуйте самі, – заперечив пастух, – хіба добрі, веселі люди можуть жити в глушині, далеко від людей? Вони б давно вже подружилися з нами і визнали владу доброї Принцеси Озми, як це зробили всі інші жителі Країни Оз.
– У такому разі ми просто зобов’язані досліджувати ці дикі місця, якими б небезпечними вони не були! – вигукнув Чарівник. – Адже Озму викрав злодій, і шукати її серед добрих людей в густонаселеному краї безглуздо. Можливо, за Карусельними горами Озми й немає, але ми повинні в цьому переконатися!
Друзі погодилися з Чарівником, завантажили речі в Карету, попрощалися з гостинним пастухом і рушили в дорогу.
Гори-каруселі
Повільно просувалися друзі Ходячими преріями, раз у раз підіймаючись на пагорби та знову спускаючись униз. Але за всю дорогу так і не зустріли жодної живої душі. Чим далі вони йшли, тим похмурішим ставало довкілля. Після полудня