Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте
муж її віддав вже Богу душу
І в Падуї похований лежить.
Ф а у с т
Отак! То це нам перш туди летіть?
М е ф і с т о ф е л ь
Sancta simplicitas![66] Навіщо це робить?
Лиш підпишись, та й по всій справі.
Ф а у с т
Негоден я здійснять ці заміри лукаві.
М е ф і с т о ф е л ь
Святенник! Це тобі мерзить!
Фальшиве свідчення давати —
Хіба ж тобі це первина?
Що Бóг, щó світ, щó дух, щó неба таїна,
Щó серце й ум людей, щó подорож земна —
Давно ти перестав про все це толкувати,
Наповнений зухвальства вщерть!
Багато брав тоді собі на плечі!
А глибше глянь – про всі ті мудрі речі
Ти знав не більше, як про Швертляйнову смерть.
Ф а у с т
Ти був і є крутій, софіст.
М е ф і с т о ф е л ь
Ні, я наскрізь твій знаю зміст!
Ти ж завтра будеш намагатись
До Ґретхен в душу увібгатись,
В коханні щирім присягатись…
Ф а у с т
Та ще й од серця.
М е ф і с т о ф е л ь
Гарний ти!
А там почнеш про вічну вірність,
Жаги єдиної безмірність, —
Це теж од серця буде йти?
Ф а у с т
Облиш! – Як серце мре без краю
В однім битті, в однім чутті,
Як я ім'я йому не знаю, —
Тоді я у світи усім єством ширяю
І слів найвищих добираю.
І пломінь той, що в нім згораю,
Я вічним, вічним називаю —
Невже то лжа, слова пусті?
М е ф і с т о ф е л ь
Таки я прав!
Ф а у с т
От, щоб ти знав,
Не хочу я надсаджувати груди;
Хто має язика і хоче правим бути, —
То той і прав.
Ходім! Обрид цей вічний спір мені.
І згоден я – хоч правий ти, хоч ні.
М а р ґ а р и т а під руку з Ф а у с том, а М а р т а з М е ф і с т о ф е л е м гуляють по саду.
М а р ґ а р и т а
Я бачу, ви, жалкуючи мене,
Знижаєтесь – мені аж сором.
Життя, напевне, мандрівнé
Навчило вас не буть суворим.
Не для таких досвідчених людей
Убожество моїх простих речей.
Ф а у с т
Один твій зір, одне слівце твоє —
Чи ж де дорожча мудрість є?
(Цілує їй руку).
М а р ґ а р и т а
Та чи подоба ж вам ту руку цілувати?
Вона негарна, шкарубка.
Мені доводиться усього пильнувати,
А мати строга ще така.
Проходять.
М а р т а
Ви так ото й мандруєте весь вік?
М е ф і с т о ф е л ь
Така у нас вже служба подорожня!
Буває – так у іншім місці звик, —
А
Написано до 1775 р. (за винятком кількох вставлених пізніше рядків).