БЖД. Сашко Ушкалов

БЖД - Сашко Ушкалов


Скачать книгу
срати. Ти бачив там хоч одну стеблинку, хоч якийсь натяк на гніздо?

      Звісна річ, Ікарус нічого не бачив, бо, окрім гівна, там справді нічого не було.

      Одним словом, я порився в кухонному столі, але так нічого й не знайшов. Ананаси Кет я з’їсти не міг, бо любив робити їй приємні несподіванки, а якби я з’їв ті ананаси, несподіванка була б неприємною… Їсти зубну пасту було небезпечно, бо я так і не взяв номер агента, який її ковтав. До того ж якщо я її з’їм, то де гарантія, що я не виграю мопед? А ця тема мене взагалі лякала. Аж раптом я згадав про шафку, обклеєну еротичними наклейками. У ній я знайшов півлітровий баняк, у який хтось насипав креветок, і мішечок котячого корму. «Корм не чіпатиму, – подумав я, – Мяудзедун мені не пробачить», – і глянув на креветки: ті дивилися на мене, а я хитав головою й дивився на них.

      – Ти що, справді збираєшся їх їсти? – спитав мене Мяудзедун і тернувся об мою ногу.

      – А що таке? – знизав я плечима.

      – Бля, якісь у них підозрілі погляди… – висловив недовіру той, – таке враження, що вони нас пасуть.

      – Слухай, вони дохлі.

      – От я й кажу, здохли, паскуди, а тепер ще й пасуть…

      – У тебе параноя, чуєш, тобі треба менше спати й більше рухатись…

      – Як знаєш, як знаєш… – сказав Мяудзедун і пішов собі геть, певно, дивитися на голубів крізь вікно балкона…

      Узагалі, я не їм морепродуктів, особливо рибу… Риба є для мене чимось на зразок священної істоти. Пригадую, у дитинстві, коли батько водив мене до зоопарку, я міг годинами простоювати перед велетенськими акваріумами, зазираючи крізь їхнє немите скло, а коли треба було повертатись додому, ну, коли батя встигав по п’ять разів подивитися на решту тварин, а я й досі втикав на рибок, я завжди влаштовував істерику. Одним словом, тоді, у моєму дитинстві, мені було дуже затишно з рибами, і це, певно, наклало на мою психіку якийсь відбиток.

      Але зараз у мене не було вибору. Я відкрив баняк, ще раз глянув у сумні й підозрілі очі креветок, набрав їх цілу жменю, кинув до рота і, кривлячись від огиди, почав пережовувати, відчуваючи, як вони пускають сік. Не в силі терпіти, я запив їх кількома великими ковтками коньяку, поплентався до кімнати й, не роздягаючись, завалився на свій морський надувний матрац, який Кет привезла мені торік із моря, їздивши туди з батьками на літніх канікулах. Потім я миттю провалився в сон…

      І от я знову опиняюся в якомусь окопі. Лежу на спині й дивлюся в небо, а в очі мені світить напівзатемнене сонце. Крізь сльози я бачу на його боці чорну пляму, і мені починає здаватися, що це карієс, звичайнісінький карієс… тож я шкодую, що не можу поділитись із сонцем зубною пастою, якої нещодавно нагрібся в маркеті і яку, судячи з усього, не можна ковтати. «Дивний якийсь окоп, – думаю я. – Де тельбухи? Де найкращий кур’єр цього міста?» Несподівано я помічаю, що в мене на шиї висить командирський бінокль. Це трохи збиває мене з пантелику, проте я не рухаюсь. Наступні кілька хвилин не відбувається нічого. Потім з неба долинає рев літака й


Скачать книгу