БЖД. Сашко Ушкалов
Прийшовши до тями, Рулерт дуже нам дякував, мовляв, бачив страшний сон, в якому його душили його ж таки учні, а ми його розбудили й урятували від усіх цих жахіть. Потому він звалив у свій дачний будиночок і не з’являвся більше місяця. Зараз він теж був не частим гостем. Приходив зазвичай тільки для того, аби отримати бабло за наступний місяць, і йшов його пропивати. Тож дверима можна було особливо не перейматися.
Я прокручую всі ці думки в голові й, власне, тільки зараз помічаю, що двері спираються на стінку коридора градусів так під 60, а сам я, наче медуза, вишу на них. Піді мною плакат Монсерат Кабальє, якому Рулерт не знайшов кращого місця, ніж тут, на дверях клозету. Я не знаю, може, старий на неї дрочить… Про смаки не сперечаються. Цей світ настільки дивний, що мільйони людей можуть пертися від потрясного голосу Монсерат, а наш господар може просто на неї дрочити.
Мені явно не подобається вся ця ситуація, але я намагаюся себе заспокоїти. «Все не так уже й погано, – думаю я, – могло б бути й значно гірше. Скажімо, на цьому плакаті міг би бути я, а на мені б зараз лежала Монсерат Кабальє… так-так, це взагалі був би повний пипець…»
Але ні… повний пипець… починається за мить. До коридора вибігає Кет. Мала в рожевих трусиках і рожевому бюстгальтері, який вона тримає на груденятах своїми лапками.
– Ой, – скрикує раптом Кет, побачивши мене. Коли наша маленька дуже лякається, вона, наче дитя, хапається своїми долоньками за щічки.
– Йой, – скрикую я, бо бачу, як її бюстгальтер падає на підлогу, а ми з Монсерат тим часом зриваємось і їдемо ще кількадесят сантиметрів по стінці.
– Не дивись на мене, – каже Кет.
– Ти на мене теж, – буркаю я й відвертаюсь.
– Це ще чого?
– Того, що я лежу на Монсерат Кабальє…
– Яка гидота, – кривиться Кет, – вставай з неї… ліпше допоможи мені застебнути бюстгальтер.
Я таки й справді злізаю з Монсерат, посилаю їй повітряний поцілунок і намагаюся застебнути бюстгальтер Кет. Я застібаю її рожевий бюстгальтер і, звісна річ, медитую. Руки тремтять, наче в алкоголіка, тож я довго не можу впоратися зі своїм завданням. Мій погляд ковзає по її плечиках, далі по спинці, потім переходить на ідеальні сіднички… «Я спокійний, – подумки кажу собі я, – я глибоко дихаю й молюся, аби до мене прийшов мій ангел-охоронець із розвідним гайковим ключем і позакручував усі мої гайки або принаймні заїхав мені тим ключем по черепу, щоб я нічого цього не бачив».
– Малий, ти що там, заснув?
– Тут заснеш… Це що, кодовий замок?
– Ні фіга він не кодовий, просто встав у правий отвір нижньої пластмасової фігнюшки лівий пиптик верхньої фігнюшки, а в лівий отвір нижньої правий пиптик верхньої… потім натисни, доки не почуєш, що воно заклацнулось, усе дуже просто…
Після пояснень Кет у мене починають плавитись мізки. Я взагалі ненавиджу бюстгальтери, бо вони нагадують мені мій перший сексуальний досвід – тоді я добрих півгодини намагався зняти його зі своєї однокласниці,