Гроші, Куба і література. Олег Галетка
від неї банального «вибач». Вона тоді сказала, що він сам винен у тому, що ключі лежали на столі. А востаннє слово «вибач» злетіло з її губ ще в дитинстві, коли вона пролила чорнило на його величезний горіховий стіл. Скільки їй тоді було? П’ять років?
– Проїхали! Загалом він накидав тобі невелику промову, її передадуть перед церемонією. Тебе чекають біля театру післязавтра о п’ятій вечора. Можеш запросити своїх друзів.
– Що потрібно буде робити?
– Він казав, що це звичайна церемонія вручення дипломів, тебе назвуть, ти вийдеш, скажеш кілька слів. Потім банкет, журналісти, у тебе, як у переможниці, будуть брати інтерв’ю, тобі потрібно сказати те, що він напише, і начебто поки все.
– Добре! Ти приїдеш на церемонію?
– Звичайно!
– Тоді там і зустрінемося, тоді завтра обід скасовується, поїду вибирати сукню!
– Добре, бувай!
Вона відбила дзвінок, не сказавши слова прощання.
Віолета не була новачком на таких заходах. Коли твій батько за впливовістю в регіоні перевершує мера, до таких речей, як церемонії та презентації, звикаєш швидко. Але в ролі людини, якій треба вийти на сцену й щось там отримати, вона була вперше. І її більше лякала не сама сцена, а необхідність сказати промову.
Вона ніколи не вважала себе сором’язливою, але говорити про твір, який ти не писала, перед сотнями людей це зовсім інша справа. Тут потрібні, як би сказав батько, залізні яйця. І вона їх знайде. Віолета так вирішила. Вирішила, дивлячись на себе у дзеркало.
Мати стояла в коридорі й стежила за донькою. Віолета запросила її з собою, але та відмовилася. Лише попросила прочитати рукопис. За час, що вони жили разом, Віолета навчилася розрізняти настрій матері. Зараз та всім своїм виглядом так і кричала, що вона проти цієї витівки.
На всі запитання Віолети про причину такого протесту, мати відповідала одним реченням.
Неправильно все це.
Віолета й сама десь углибині розуміла, що це неправильно. Але потім знову ловила себе на тому, що відчуває майже чи не фізичну насолоду від думки, що ці тридцять тисяч слів будуть підписані її іменем.
Також вона заспокоювала себе тим, що таке ставлення матері пояснюється ревнощами. Вона ревнує! За все своє життя Віолета ніколи не проводила стільки часу з батьком. А тепер вони почали зближуватися, вони перестали дратувати одне одного, і матір це лякало. Вона боялася втратити дочку. Боялася, що та проміняє її на батька, а їй залишаться щотижневі обіди в якихось забігайлівках.
Із цими думками Віолета поцілувала матір і поїхала на церемонію.
Вона стояла в тіні величезного каштана й стежила за юрбою. Вадим зі своєю новою трійцею васалів пішли на пошуки бару. Батька не було. Віолета чекала гінця від редактора зі словами промови.
Гонець прийшов вчасно. Точніше то була невисока дівчина років дев’ятнадцяти. Вона запитала у Віолети її ім’я. Потім сказала, що її прислав Суриков, і простягнула складений учетверо аркуш паперу.
Віолета пробігла поглядом тези, і настрій зіпсувався. Образа злегка стиснула горло.