Маска. Володимир Лис
примітити, – сказав, знущальницьки посміхаючись, чорнобородий. – Якщо ви не проти – післязавтра в цьому лісі. Там ось, – він показав убік, – є, сподіваюся, ви пам’ятаєте, невелика галявина. То будьте там опівдні. Самі розумієте – жодних фокусів зі зброєю, гайдуками чи там чимось іще. Тоді справді вашій доньці і дружиноньці доведеться побувати в наших руках.
– Я прийду, – рвучко кинув граф і, відвернувшись, став дивитися на дерево, де кілька хвилин тому сиділа сорока.
– Тоді до зустрічі, – чорнобородий торкнув коня і неквапом розтав у лісі.
Графиня вислухала чоловіка, не зронивши й півслова…
Потім вони обговорили ще одну можливість – вивезти доньку до родичів, які тепер жили на території, що належала Прусії, або до Радзивіллів чи Браницьких, котрі мали значно укріпленіші палаци у Чорторийську і Любомлі. Вони вирішили, що вночі Пелагея зникне з палацу разом із маленькою Ядвігою, а перед цим іншим шляхом виїде обманний екіпаж із графом. План був ризикований, але на його здійсненні наполягала графиня. Їй здавалося, що коли Ядзя буде далеко, куди не дотягнуться руки злочинців, їм дадуть спокій.
До виконання плану мали приступити ввечері наступного дня. А вранці до палацу прийшов селянин Левко Радчук, який жив на околиці. Він розповів, що ні світ ні зоря до його хати під’їхав вершник. Постукавши у вікно, він розбудив господарів і вручив Левкові пакет, звелівши терміново доставити його пану графу. Пакет був із грубого коричневого паперу, запечатаний сургучем. Коли Войцицький відкрив його, то побачив загорнутий у поштовий папір людський язик, краї якого запеклися кров’ю. Графиня зойкнула і затулила обличчя долонями. Чоловік тільки мовчки скреготнув зубами – це був язик слуги, якого він послав у Млинів до Анджея Возняка.
5
Двічі проводжала графиня Ядвіга Войцицька чоловіка – вперше – воювати в армії Костюшка за польську ойчизну, вдруге – коли їхав до Луцька і, можливо, мав би потрапити на каторгу або до Сибіру. Двічі вона вірила, що чоловік обов’язково повернеться. І граф вертався до рідного порогу, вона зустрічала людину, котру після Ядзі любила над усе. А тепер їй здавалося, що навіть дужче за доню. Вона притулялася до його грудей і почувалася найщасливішою в цьому не завжди справедливому світі. А проте чи до сьогодні могла вона скаржитися на долю, яка дала їй чудових чоловіка і доньку, яка зробила її графинею. «Дякую тобі, Ісусе!» – не раз шепотіла вона вечорами, підсумовуючи щасливо прожитий день. Наприкінці ж останнього дня перед третьою розлукою з чоловіком графиня Ядвіга прийшла до каплички у дворі, довго стояла навколішки, благаючи Господа пощадити її, грішну, благаючи Матір Божу Мазовецьку, іконку з образом якої носила на грудях, бути милостивою до її коханого Юзефа і до неї самої, яку чоловік доручає свавільній долі.
У Лісогощі храм був греко-католицьким, уніатським. Ходили чутки, що нові власті збираються знову перетворити всі церкви на Волині на православні, хоч поки що все лишалося, як було. Церква східного обряду, хоч і підлягала Папі Римському, – за католицькими догматами, живому наміснику Бога на землі, – була їй, завзятій