Маска. Володимир Лис
зовсім не сюди. І знову зустріла садівника, і він… він запитав, чи бачила вона пальму.
– Ні, а що з нею? – спитала Ядвіга.
– Подивіться самі.
Він, тепер вона добре пригадала, якось надто поспішно відвернувся. І швидко пішов, майже побіг, чи це їй тільки здалося, ні, вона ще тоді здивувалася такій його незвичній нешанобливості. Графиня кинулася до кабінету чоловіка, але Юзефа там не було. На виході з палацу вона стрімголов налетіла на сотенного гайдуків Кшиштофа і звеліла йому знайти садівника. Стоячи біля дверей, графиня Ядвіга відчувала, як по спині пробігає мороз. Незабаром Кшиштоф повернувся і сказав, що садівника ніде немає.
– Може, пішов у село по саджанці чи до своєї тітки, – безтурботно припустив Кшиштоф, – він казав, що тітка щось хворіє.
– Добре, – машинально відповіла графиня.
За кілька годин садівника Гната знайшли повішеним на старому дубі край села. Від палацу дуб затуляв густий ялинник. Той, хто здійснив убивство (якщо це вбивство, а не самогубство), вибрав місце дуже вміло.
Вони так і не дізналися, чи був садівник лише сліпою зброєю в руках злочинця, чи свідомим спільником. А може, навпаки, він дізнався про щось таке, за що й заплатив життям. Вони схилилися до останньої версії, і це було схоже на правду, бо під дубом знайшли сліди іншої людини.
– А якщо він знав, то чому не повідомив нам? – спитала графиня Ядвіга свого чоловіка з очима, повними сліз.
– Це я теж би хотів знати, – тихо відповів граф.
– Але так… Так може виявитися, що…
– Мовчи, – граф лагідно взяв її руку у свою. – Не треба нікого підозрювати. Ми не маємо на це права.
Графиня Ядвіга розуміла, що він заспокоює її. Вона ж запитувала себе – чому? Чому? І не знаходила відповіді, як і чоловік. Був Гнат скромним, мовчазним, у тридцять років залишався самітником і трохи диваком. Якось, кілька років тому, графиня напівжартома спитала Пелагею, чи не хотіла б та заміж за Гната. Пелагея була вдовою, чотири роки тому її чоловік потонув під час льодоходу на Стиру, була бездітною, всю свою нерозтрачену ніжність віддавала маленькій пустунці Ядзі, і графиня щиро бажала їй щастя.
Тоді Пелагея, опустивши очі, відповіла, що вона вчинить так, як звелить їй пані, на те панська воля, але сама вона не бажає йти за Гната, дуже вже він тихий і непримітний, якийсь мовби не від світу цього, хоча садівник, звісно, добрий, на деревах знається, і ягоди лісові в саду прижилися, та й квіти якісь нові вивів. Так, вона помічала, що він небайдужий до неї, але сама Пелагея ну нічогісінького до нього не почуває. Більше до цього питання ні графиня, ні Пелагея не поверталися.
Тепер же, коли вони обшукали невелику комірчину садівника, яка слугувала йому й за житло, нічого підозрілого не знайшли. Все багатство небіжчика – це стіл, ліжко та невеличка стара шафа, яка, виявилося, була вщерть запхана невеличкими вузликами з насінням. У кутку до дверей якось сиротливо притулилися лопата і граблі, на низенькому ослінчику біля них здавалися зайвими старезне дерев’яне відро з водою і така сама старезна кварта, що дісталася