Циганка за мільйон. Окса Фом
Вона знала, що повинна бути сильною заради нього, заради всіх циган з табору, тому натягнувши на обличчя посмішку повернулася до дідуся. В перші секунди Роман Карачай дивився вдалину, на село, де прожив майже усе життя, а потім перевів погляд на онуку і дбайливо її обійняв.
– Від цього я не можу тебе захистити, Перлина моя.
– Знаю. – Вона притислася щокою до його гарячого плеча. – Цей наречений жахливий, правда ж? Багатій, що позбавлений найціннішого. Мабуть, розбещений й вередливий. А можливо навіть і підсівший на наркоту.
Дідусь тихо засміявся, чи то їй тільки здалося.
– Ні, Перлина моя, він не наркоман. Й навіть доволі приємний у спілкуванні.
– Ти знайомий з ним? – Здивувалася дівчина.
– Перетиналися у минулому, але не більше. Дивно.
Тасарла почула у тоні барона зацікавленість та щось ще, щось, що не зрозуміла.
– Про що ти? Що саме дивно?
– Цей Петро зовсім не схожий на людину, що зреклася кохання. Пам’ятаю, я бачив його вже після того, як та жінка вчинила найбільшу дурню у своєму житті. Тоді він з’явився на зустріч ще з якимось чоловіком. Мені розповіли, що то його молодший брат, який нещодавно повернувся на батьківщину з іншої країни та тепер збирався відкрити справу у Тростянці. В той день вони розмовляли неподалік від нас і Петро засміявся. Але не сміх мене вразив, а очі. З холодних та колючих вони перетворилися на теплі та веселі. Спочатку я навіть не міг повірити, що це ті самі очі. Стільки в них було життя, енергії, запалу… В той момент вони зробили Петра схожим не на акулу бізнесу, а на малого хлопчину, який не знає що таке лють і ненависть. На жаль, це тривало не довго й в наступну мить, коли Шушков зустрівся зі мною поглядом, я знову побачив перед собою зібраного й розважливого бізнесмена, що здатен будь-кого порвати на шматки заради власного прибутку. Саме це мене й здивувало. Очі Петра оманливі. Будь уважна з цією людиною, Перлина моя.
– Добре, дідусь, – пообіцяла дівчина, відсторонившись і повертаючись до спостерігання за горизонтом.
Барон Роман Карачай з любов’ю та каяттям спостерігав за онукою.
– Якби у мене була хоча б одна можливість заборонити цей шлюб…
– Ні, не переймайся через це, – перебила його Тасарла, – так забажали небеса. Це доля. Від неї нікуди не втекти.
Дівчина впевнено розправила плечі, і Роману знову захотілося її втішити, але він добре знав свою онуку. Вона сильна й безстрашна навіть перед обличчям небезпеки, тож точно знайде вихід і з цієї ситуації. Барон був впевнений, що Тасарлі вдасться зібрати докупи понівечене серце Петра. Варто їй тільки цього забажати.
– Я розумію всю серйозність ситуації, розумію, чому повинна залишитися тут. Це мій дім і жоден чоловік не змінить цього факту. Я виросла у цій місцині й люблю наш табір, наш ліс, поля, сади… – Неочікувано пустилася у відверту розмову Тасарла, – Пам’ятаєш, коли мені було п’ять, я вмовила Зару та Папушту і ми втекли з дому на дві доби?