Смарагдова Сага. Andre Pass
Ватсон. Заради дітей. Ти ж знаєш, що цих тварюк тисячі. Хтозна, з чим ми маємо справу.
Ден мовчав, щось вивчаючи на екрані смартфону.
На обличчі демона засяяла задоволена усмішка.
– Я так сумував за цим, братику.
– Поглянь, – Ден показав екран демонові. – Це не перша вагітна жінка, яка пропадала на цій вулиці.
– Хм… interesting.
– Але в поліції прикривають справи, бо за кілька днів вони повертаються додому.
– Просто так повертаються самі?
– Так. Дуже дивно.
Алексі здивовано поглянув на товариша.
– То це не викрадення, а просто масовий пологовий психоз?
– Важко сказати напевне. А що, як повертаються зовсім не ті жінки? Може, це перевертні.
– Не думаю. Такі заморочки не про них. Вони не полюбляють складнощів.
– Згоден.
– То що пропонуєш?
– Навідаємося до чоловіка останньої жертви, що повернулася. За тиждень після її повернення вони розлучилися.
– Ну, що ж, let’s go.
Зазвичай, трамвай №11, що прямує своїм звичним маршрутом із вулиці Йорданської до Контрактової площі, заповнюється людьми ще на початку своєї неквапливої подорожі. Але цього разу він їхав порожній, минаючи зупинки. Ніхто не звертав уваги на самотнього металевого мандрівника, що пересувається паралельними коліями.
Вмить у трамваї з’явилося шестеро людей.
– Усі зібралися? – Високий широкоплечий чоловік, одягнений у довге чорне пальто оглянув вагон.
– От дідько! – мовив один із присутніх. – Знову цей трамвай. Навіщо? Навіщо нам трамвай? Ми не могли зустрітися у якомусь затишному пабі, наприклад?
– Потерпи, Карніване! Це не на довго.
Карніван був схожий на тридцятирічного брокера з Уолл стріт у дорогому класичному костюмі. Він палив сигару та з незадоволеним виразом обличчя виглядав у вікно.
– Я знаю непоганий стрип-клуб неподалік. Може туди? – він глянув на жінку, що стояла поряд. – Перепрошую, леді.
Вона нічого не відповіла, а лише наділила його презирливим поглядом.
– Чому ти зібрав нас тут Олівій? – запитала жінка.
– Я чув, що наші ряди скоро поповняться. Його Величність збирається підвищити демона середньої ланки.
– Чув про таке. Алексіос – класний чувак, – сказав Карніван. – Тусуюся з ним зрідка. Такий дотепний. Бафомет підтвердить, так мала?
Цього разу Бафомет – єдина присутня у вагоні жінка – зарозуміло поглянула на Карнівана.
– Ми з красунчиком Алексіосом не бачилися вже кількасот років. Чхати я хотіла на його дотепність.
– Ти відірвав нас від справ через якогось малого? – запитав чоловік похилого віку.
– Мені він до вподоби, тому я нічого не маю проти, – продовжував Карніван. – Він, як то кажуть, толковий малий. Це підвищення піде Пеклу лише на користь. То я не розумію, у чому проблема. Хіба що, ти гадаєш, що в нього стане клепки посунути тебе з твоєї посади.
Олівій мовчав у відповідь.
– Облиш, ми ж демони. Підставляти одне одного в нас у крові. Так же цікавіше.