Смарагдова Сага. Andre Pass

      – Як? Розкидаємо всюди «Whiskas»[5]і будемо чекати? Ухти, – Алексі глянув на настил із невеличких округлих білих камінчиків біля воріт Леоніда Сергійовича. – Милий тут райончик. Такі охайні тротуари. І гарні камінчики лежать. Усі однакові, підібрані гарно й добросовісно. Окрім цього.

      Демон нахилився й підібрав чорний камінець. – Знайома штучка, от тільки can’t remember, де я міг таке бачити.

      – Виглядає, наче якесь відьомське закляття.

      – Можливо… а може…

      Алексі зник. Ден озирнувся в різні боки порожньої вулиці. За мить, демон повернувся.

      – Я прогулявся вздовж усієї вулиці й назбирав кілька цих штук, – він показав Денові жменю чорних камінців. – Усього на цій вулиці ще п’ять вагітних жінок, але камінці лежали лише біля чотирьох із них. Гадаю, ці камені виконують роль мітки. Отже, хтось помічає будинок, кішечка приходить, доглядає жінку чи, можливо, оцінює її. Можливо, їм не всі підходять. Потім вони забирають жертву й повертають те, що повертають.

      – Цілком ймовірна теорія. То хто ж це такі?

      – Не маю жодного поняття. І чому біля подвір’я однієї вагітної немає цієї мітки, також не розумію.

      – То ходімо, подивимося.

      За кілька хвилин вони вже стояли біля потрібного їм подвір’я.

      – Все пристойно. Гарно. Нічого дивного не помічаю, – мовив Ден.

      – А я помічаю, – Алексі скорчив незадоволену гримасу.

      Навколо будинку росли густі кущі шипшини.