Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18. Валентин Красногоров
мила, зігрілася я. Добре з тобою Гриші буде. Та й тобі пощастило – добрий він хлопчик, працьовитий, лагідний… Може, до мене переїдете? Адже тут тісно живуть, а в мене цілий будинок стоїть порожній.
НАДЯ. Дякуємо, ми до міста звикли.
БАБУСЯ.. А що в ньому доброго? Всі злі, бліді, всі кудись біжать, в автобусах давляться, та проміж себе валуються. А у нас спокійно; річка тиха тече, вода в ній червона, а бережки зелені, трав'яні…
НАДЯ. (Розпорошено) А чому вода-то червона?
БАБУСЯ.. (Її окаюча говірка звучить душевно, заспокійливо.) Торф'яна. Але чиста. А будинок ладний, просторий. Í сад багатий – минулого літа однієї смородини дванадцять бутильків заготовила. Í сарайчик є, í корівчину б взяли…
НАДЯ. Нудьгуєте по домівці?
БАБУСЯ.. Ще б пак! Що тут доброго? Ваня п'є, Тоня честить нас як попало…
НАДЯ. А вас-то за що?
БАБУСЯ.. А для компанії. Í втомилася я.
НАДЯ. Так відпочивайте, хто вас змушує прати í по магазинах бігати?
БАБУСЯ.. Ну як же… Теперішнім дітям не допомагати, так вони зовсім любити не будуть.
Надя гладить Бабусю по руці.
НАДЯ. Як же ви там самотня, у селі?
БАБУСЯ.. Чому самотня? Мене там котанушко мій чекає. У сусідки залишила, нудьгує, має бути. Розумний кіт, ласкавий. Вранці прокинуся, а він вже у мисочки крутиться, хвостиком помахує, молочка чекає. Поп'є, об ногу мою потреться í біжить до своєї паночки.
Надя усміхається. Розмова ця її зігріла í заспокоїла.
НАДЯ. Дякую вам, бабусю.
БАБУСЯ.. (Здивовано.) За що?
Входить Антоніна Прокопівна.
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Не приїхали?
НАДЯ. Ні.
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Зателефоную в ресторан, скажу, щоб веселощі без нас починали.
НАДЯ. Без нас?
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Хмуро.) А що робити? Не сидіти ж людям, як дурням, голодними за накритим столом.
Входять Марія Миколаївна, Віра, Алла í обидві Гості. Вони обговорюють побачену ними церемонію реєстрації.
Перша Гостя. Зачіску у нареченої бачила?
Друга Гостя. А як же. Я теж, мабуть, пофарбуюсь.
Перша Гостя. У який колір?
Друга Гостя. Ну… щоб з відтінком.
ВІРА. Дивлюся я на цих молодят, таких ще дурних, непристосованих, зелених, незрілих, але вже уявляють себе дорослими, í думаю: ну куди ви поспішаєте? Схаменіться, сьорбнете ще ви цього життя з надлишком.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Наді.) Ну, де твій лицар?
НАДЯ. (Стримано.) Зараз буде.
Входить Світлана.
А ось здається, í вони!
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Дочці.) А нумо давай братика сюди! Ми його перед одруженням пропісочим як слід.
АЛЛА. А хіба сюди чоловікам можна?
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Лазня тут, чи що? Певна річ, можна.
СВІТЛАНА.. (Обережно.) Мам, на хвилинку…
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Ніколи, доню, зараз шепотітися. Гришу веди.
СВІТЛАНА.. Його тут немає.
АНТОНІНА