Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18. Валентин Красногоров
По-твоєму, вона ненормальна?
АЛЛА. Ну… Ти ж її знаєш. Не від світу цього… Не дарма сестри її спочатку не любили – думали, вислужується або на хабарі напрошується. Ночами не спить, сидить біля ліжок, прибігає за першим дзвінком, білизну змінює… Потім зрозуміли – така вже вона є, не переробити.
ВІРА. А як хворі до неї?
АЛЛА. Чекають її чергування як свята. От í Гришка там в неї втелющився…
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. А скільки клопоту було з музикою!
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Чому?
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Спочатку само собою розумілось, що грати будуть Гришкини «ковбої». Ще б пак: оркестрант одружується! Тут вже справа свята – грати до ранку, а то й три дні поспіль.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Так в чому ж клопіт?
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. А в тому, що наш, ресторанний оркестр, звичайно, образився. Елеонора – це наша солістка, вона í англійською співає, насправді її просто Олена звуть, – так от, Елеонора говорить: «Чим, Тоня, ми тобі не догодили? Або наша музика тобі не подобається?» Ну що тут будеш робити? Зрештою домовилися – грати будуть по черзі: ввечері хлопчики, вночі дівчата.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Отупіло.) Які дівчата?
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Адже у нас оркестр – жіночий, хіба не знаєте? Все місто знає, а ви ні, просто дивно. Він так í називається – «У джазі тільки дівчата». У нашому ресторані взагалі одні жінки – í господиня, í бухгалтер, í навіть вантажниці. Тільки на м'ясі двоє мужиків залишилися, í тих скоро виженемо: пити п'ють, а справи не роблять.
ВІРА. (Аллі.) Ну í як тобі працюється в перукарні?
АЛЛА. В усякому разі, краще, ніж у лікарні. Í заробляю втричі більше. Í при цьому контакт з людьми, зв'язки…
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Марії Миколаївні.) Кімната, що ви віддаєте молодим, хороша, нічого не скажеш. Але начинку, звичайно, доведеться змінити.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Там цілком пристойні меблі.
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Ну що ви, Марія Миколаївна, до них же люди ходити будуть. Треба, щоб не соромно було.
МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. До нас теж ходили люди.
АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Ви – інша справа, ви – вчителька. А молодь любить, щоб красиво. Ви вже не сперечайтеся. Зробимо гарнітурчик, шпалери… Ну í доріжку постелимо теж не солом'яну.
ВІРА. (Аллі) Я все хочу запитати… У вас з Надею, по-моєму, холодок якийсь з'явився… Якщо не кішка, то кішечка чорненька між вами пробігла… Або мені здається?
АЛЛА. (Неохоче.) Просто подорослішали, í з'ясувалося, що ми трошки різні.
ВІРА. Í давно це з'ясувалося?
АЛЛА. Якось, ще в лікарні, мене хлопець один кинув. Досить нудно було… Так Надя мене ж í винуватою вважала. Шукаю мовляв, легких шляхів, любити не вмію… Загалом, «втішала»… Ось тоді ми гостро í поговорили.
ВІРА. Посварилися, чи що?
АЛЛА. Та ні… П'ятнадцять років дружби просто так не перекреслиш… У нас все нормально.
ВІРА. (Показуючи очима у бік Першої та Другої Гостей.) Не знаєш, хто ці жінки?
АЛЛА. Уявлення не маю. Ну, а ти як живеш?
ВІРА. Як бачиш…