Пів’яблука. Галина Вдовиченко
відпустив його у високу траву. А Магда встигла зробити вдалий кадр.
– А кошик чий?
– А кошик мій! – повідомила іменинниця. – Ніхто не відгадав, фото залишається авторові. Наступне запитання… Хто взяв перше місце у номінації «Вираз обличчя»?
Слухачі не квапилися з відповідями.
– Хтось із нас, коли ми нарешті влаштували собі привал із застіллям, – висунув свою версію Ігор. – Думаю, коли ми з Віктором вигукували «Будьмо!».
– Або коли ми штовхали машину, – згадав Віктор.
– Ні перше, ні друге… Здаєтеся?… Тоді гляньте!
З фото дивився набурмосений Ігор – погляд знизу, з-під насуплених брів – сидів під кущем червоний, напружений, заскочений фотооб’єктивом.
– Не може бути! – заперечив Ігор. – Ти не могла мене упіймати у такий момент.
– Це мій чоловік загубив ножик і шукає, – дала правильну відповідь організаторка конкурсу. – Пам’ятаєш, Ігоре? А ти що подумав?…
У фіналі гри за кількістю отриманих світлин перемогла Луїза. Того карпатського дня вона найчастіше потрапляла у кадр. Усі визнали найвдалішим її фотопортрет біля молоденької осики: відблиски сонця на щоці та у рудому волоссі, досконале тло – зелено-червоне листя, дрібне й кругле, наче мідні монетки…
2
Луїза і Кінь
При вході у бар Луїза зустрілася поглядом з чоловіком, він сидів обличчям до дверей і неуважно слухав жінку навпроти себе. Луїза відшукала вільний столик, відчуваючи, що незнайомець не зводить з неї очей. Його супутниця і собі глянула, чому щойно скляний, відсторонений погляд співрозмовника помітно ожив. Хоч де опинялася Луїза – у коридорах телеканалу, у крамниці, на пляжі, де завгодно – на неї завжди звертали увагу. І не тому, що ця ефектна мідноволоса жінка мала помітний виступ на спині над правою лопаткою. Власне, не горб відразу впадав у вічі. Приголомшливим було поєднання очевидної фізичної вади зі сповненим гідності, теплим, небайдужим поглядом. Виразні очі, густе руде волосся, аристократичні руки з тонкими зап’ястками – і потворні наслідки дитячого сколіозу. Всупереч усім законам гармонії таке поєднання не псувало її зовнішності, а найсильніший ефект справляла трохи уповільнена граційна хода – результат тривалої й виснажливої роботи над собою.
Якось донька Ірини пожалілася їй: фізкультура в університеті – непотрібний предмет, усі намагаються сачканути. «Уявити лише: двічі на тиждень складати дурні нормативи!» – обурювалася Сонька. «Уявляти немає потреби, – спокійно зреагувала Луїза. – Я усе життя, день у день, протягом години складаю свої особисті нормативи. Ніхто не примушує. Якщо не робитиму цього – почну шкутильгати». – «Чому?» – не зрозуміла дівчина. – «Бо через викривлення хребта права нога коротша за ліву на два сантиметри, – приголомшила мамина подруга. – Не помічала?»
…Луїза сіла за вільний столик так, аби бачити вхідні двері, замовила каву й неспішно розпалила свою вересову люльку. Залою для курців поплив аромат тютюну «Captain Black». Файкування передалося Луїзі від прабабці-гуцулки.