Пісні про любов і вічність (збірник). Любко Дереш
справ Непалу і тримав центральний представницький готель у середмісті Катманду. І. відвідав цей цікавий заклад і зауважив, що бухгалтерія готелю нікудишня – кожен краде, як може. Йому запропонували впорядкувати все, і він упорався за кілька днів.
І. став головним бухгалтером готелю «Континенталь» у Катманду і часом приїжджає в Україну побачити доньок.
Артур, побачивши, що риба на вудку не йде, повернувся до концепції про те, що найкраще зустрічати 2012-й у родинному колі, і повернувся в Україну. Більше я його не бачив і нічого про нього не чув.
Старша донька І., розказуючи якось про побут свого батька в Катманду, згадала: «До тата, до речі, Артур приходив».
«Як?» – здивувався я.
«Коли вони прощалися, Артур сказав: “Якщо захочеш мене побачити, поклич мене, і я прийду, хоч би де ти був”. Тато сидів якось сам у готелі, і йому захотілося побачити Артура. І він сказав: “Артур, прийди!”
«І що?»
«І Артур з’явився. Ніби вийшов з-за дверей. Тато сказав: “Не може бути! ”, а Артур відповів: “От, бачиш, я ж казав, що прийду”».
Дивлячись на нещасних котів, що здихали в пилюці під палючим сонцем Дахаба, Артур якось сказав: «Певне, я чогось іще не знаю про Бога. Як він може терпіти їх усіх, цих котів, бедуїнів, усіх цих ослів, верблюдів, ворон, усі ці пальми, як вони йому ще не остогиділи, я не знаю цього, напевне, треба мати дуже багато любові».
Слава йому, що схиляється у незнанні, слава йому, що подивовує милість Єдиного після всіх цих розбитих колінних чашечок, усіх казино, всіх цих нічних поїздок у ліс із клієнтом у багажнику, слава йому, чиє серце почало танути.
Не знаю, чи колись іще побачимося з Артуром, цією беззубою змією з вервицею рудракші в кишені, але знаю точно, що на плацкартній полиці мого серця в поїзді, який, розтинаючи ніч, їде на схід, у бік світанку, є місце для нього теж.
2012
Родич
Присвячується моєму батькові,
бісмілляхі ррахман іррахім[9]
– Уссаль! Уссаль! Ану ходи сюди! – Жінка гукнула синові, що вовтузився на вулиці, та знову підступила до чоловіка: – Ну скажи мені, що там такого сталося?
– Відчепись. – Саїд ібн Юссуф ібн Хамада ібн Бенеді аль Туейрі стояв перед дзеркалом у новій сліпучо-білій ґалябеї, яку купив спеціально на Аїд – останній день Рамадану. Саїд зачісував волосся.
Жінка ніколи не чула, щоб її Саїд говорив із нею таким… твердим тоном. То більше їй кортіло знати, що ж трапилося.
– Ну, що там сталося? Мохаммед Сулейман хоче сказати, що він одружується?
Саїд намазав гелем волосся і вдесяте вклав його під гребінку перед дзеркалом. З моря дув північний вітер, і слабке світло лампи розгойдувалося, кидаючи на речі тіні там, сям, іще десь. На порозі вигиналася дугою кішка. Кішка шипіла і дивилася кудись у темряву. Хаміді все це не подобалося.
Зі сходу в селище вповзала чорна бедуїнська ніч.
– Мам, ти кликала? – з вулиці прибіг її молодший.
– На, – сказала синові Хаміда. – Віднеси
Іменем Аллаха милостивого, милосердного (