ЛСД. Ліцей слухняних дружин. Ірен Роздобудько
змальовувала уроки танців, віршотворення і співу. Але це було й не дивно. Вона була найталановитішою серед нас!
Ми швиденько переглянули записи аж до того дня, коли для Тур настав час першого балу.
І звідси почали читати повільніше.
Вона писала, як їй сподобався Алекс, в чому він був одягнутий і як вона ледь не втратила свідомість, коли він вперше поклав свою руку їй на талію, запрошуючи танцювати.
На останній сторінці, котра стосувалася життя в ліцеї, був зовсім короткий запис: «Завтра я поїду з рідних місць. Алекс сказав, що на мене чекає найщасливіше життя. Моя вдячність немає меж. Я плачу і молюсь. Я щаслива…» Під цим записом було намальовано серце.
У кінці цих нотатків стояла печатка ЛСД, завірена підписом пані Директорки.
До цього досить об’ємного щоденника, прошитого металевими скобами, було докладено ще з десяток інших аркушів, на яких значилося «Додаток».
Це вже було те, що Тур надіслала після виїзду з ЛСД – звіт, який нас особливо цікавив.
Той, через який наша мовчунка Ліл мусить або виправдатись, або так і залишитись брехухою.
Тремтячим голосом Ліл почала читати.
Звіт відрізнявся від попереднього тексту тим, що фрази були уривчасті, а почерк неохайний, ніби все писалося в темряві.
Перші десять сторінок вразили нас одноманітністю, адже на них було написано лише два слова: «Я щаслива».
Часом слова зливалися в одну довгу фразу – «ящасливаящасливаящасливаящаслива…», а подекуди мали досить великий інтервал і повзли то вгору, то донизу. Ніби Тур таким чином витанцьовувала на папері східний танець, під час виконання якого дрижить кожен м’яз.
Ми прогорнули ці сторінки з розпачем і роздратуванням: це було так не схоже на Тур! Вона завжди писала охайно, з метафорами, епітетами і порівняннями, так, як нас вчили на уроках літературної творчості.
Після тих одноманітних сторінок, почався такий самий неохайний текст, який довелося перечитувати по сто разів, перш ніж зрозуміти зміст кульгавих літер.
«…Сьогодні я зробила «фуагра» під порічковим соусом. Цілий день вишукувала рецепт. І ось нарешті у мене вийшло так, як написано в кулінарній книзі. Я дуже хочу, щоб сьогодні ВІН був задоволений. Виклала, оздобивши зеленню – базиліком, петрушкою, кінзою і краплями соусу, як показано на фото. Але до ночі страва звітрилася, краї потьмяніли. Я потроху зрізала, але все одно вигляд зіпсувався.
О пів на другу ВІН їсти не схотів. Був втомлений. Взяв таріль і обмазав паштетом шпалери на кухні. Я хотіла їсти – там на стіні лишився добрий шматок паштету. Я його зчистила і з’їла. Помила стіну і підлогу. Не знала, як вчинити – чи йти до спальні, чи лишитися у вітальні на тахті. Не знала, як буде краще для НЬОГО. Пішла до спальні. ВІН важко дихав. ВІН дуже втомлюється, забезпечуючи мене…»
«Чи мушу записати те, що почула? Мабуть, записувати треба все, що відбувається, що бентежить і вчить жити. Приймати новий досвід з вдячністю! Тому запишу ЙОГО слова, сказані сьогодні (точніше, вже вчора!) о першій ночі, коли ВІН повернувся. Сказав таке: «Я заплатив за