Самійло Кошич – козак-легенда. Дмитро Воронський
ворогів у Самару та, сівши недалеко від багаття, почала теревенити. Спочатку розповідали про недавні сутички з бусурманами. Козаки з ватаги Матяша з прикрасами оповідали, як Старий з Кішкою вдвох здолали цілий татарський чамбул і визволили весь гурт із полону. Особливо натхненно розповідав Іван Вухо:
– Старий Матяш на коні втрапив у татарське кодло, як вовк до курника, і заповзявся бусурманів сікти направо й наліво, тільки пір’я летіло. А Самійла оточила ціла купа татар, але козак не розгубився, засміявся і як ушкварив кривавий танок, то всіх ворогів, як снопи соломи, на землю поклав і ногами потоптав.
Козаки Ляха висловлювали своє щире захоплення великим подвигом двох героїв. Старші воїни ставили Матяша за приклад молодим і пророкували, що Кішка в майбутньому буде добрим отаманом і уславить усе козаче військо.
Кошичу було трохи незручно вислуховувати хвалу, але в душі він відчував задоволення, бо хвалили його не за порожнє, а за добре діло. Увагу Самійла в цей час привернули двоє козаків, що дістали з торбин дві штукенції, схожі на глиняні сопілки-бурульки, всипали в них якогось зілля, поклали трохи жару з вогнища і, приклавши до рота, почали дихати через них і пускати дим. Ці козаки були побратимами: першого звали Максим Задериніг, він був чорнявий, мов циган, і невеликий на зріст. Другий козарлюга був високий, мов стовп, мав біляве волосся, яке прикривала постійно покривлена шапка, через що чоловіка звали Тарас Кривошапка.
– Хлопці, а що ви робите? – спитав Кішка, підсідаючи до побратимів.
– Ми тютюн через люльку куримо, – відповів Максим.
– Я чув про тютюн, тільки ніколи його не куштував. А де ви його взяли? Тютюну навіть на ярмарку в Черкасах ніхто не продає.
– У турецьких купців можна купити цього зілля. А цей тютюнець ми захопили як трофей у сьогоднішній сутичці, – розповів Тарас.
– Хочеш спробувати, козаче? – спитав Максим і простяг Кошичу люльку.
– Це можна. – Самійло затягнувся на повні легені, та одразу ж його обличчя перекосило, і він натужно закашляв.
– Кха-кхи! Ну й гидоту ви смалите, люди, у мене аж у грудях запекло, – сказав Кішка, повертаючи люльку Задериногу. – Більше я курити не буду.
– Ну часник із хріном теж не всім на смак подобається, але багато хто цю страву їсть і хвалить, – усміхнувся Кривошапка.
Щойно Кішка відійшов від курців, до них одразу підійшло кілька козаків, вони й собі почали пробувати куриво. А відтак Панько став усіх закликати до їжі.
Після доброго обіду відбулася коротка нарада, де було вирішено, що козаки обох гуртів злучаться в одну ватагу й три тижні полюватимуть у самарських лісах на хутряного звіра. Хутро можна буде вигідно продати на ярмарку, який незабаром повинен відбутися в Черкасах. Отаманом майже одностайно було обрано мудрого Матяша.
Одразу ж після наради отаман покликав до себе Кошича.
– Самійле, настав час виконати обіцянку. – З цими словами Старий простягнув Кішці коштовну шаблю. – Візьми цю зброю, поїдь у Тернівку та віддай її батькам Якима.
– Гаразд,