Крос у небуття. Юрий Сорока
втрачену молодість, але поряд немає людини, котра готова вислухати. Тепер навпаки, нею цікавляться, прохають розповісти про її біду. І Анжела, не приховуючи, почала розповідати все. Про надії на майбутнє, коли стала на весільний рушничок з красенем Олегом з паралельної групи, про сварки, котрі почалися одразу після весілля. Про друзів Олега, котрих спочатку ненавиділа, але повинна була змиритися, якщо хотіла зберегти сім’ю. Розповіла й про шок, який пережила, дізнавшись, що її чоловік став ін’єкційним наркоманом. Про довгі вечори, коли намагалася врятувати його від напасті, і про те як нарешті сама вирішила спробувати дію зілля. Того зілля, заради якого готовий був залишити її чоловік, який ще зовсім нещодавно шепотів у вухо ніжні слова кохання. А далі все полетіло шкереберть. Спробувавши раз, Анжела вже не могла зупинитися. Вона швидко втратила престижну роботу у банку, на котру з такими труднощами влаштувалася після інституту. Втратив роботу і Олег. Вони почали жити у злиднях. Саме тоді під серцем у Анжели з’явилося нове життя, котрого вона була змушена позбутись, знаючи, яка доля очікує на зачатих у стані наркотичного сп’яніння дітей. Життя стало схожим на пекло. Це тяглося приблизно півроку, доки батьки Олега не дізналися про нещастя, яке спіткало сина. Як водиться, звинуватили у всьому невістку і наполегливо взялися за розірвання шлюбу свого сина-одинака. Приймаючи до уваги те, що батько Олега займав у мерії Вінниці досить високу посаду, це вдалося залагодити досить швидко. І Олег поїхав лікуватися у Швейцарію, а Анжелі пригрозили 229 статтею КПК[7] у разі, якщо вона не покине глядіти зустрічі з Олегом і не погодиться дати йому розлучення. Про її долю вони теж «попіклувалися» – влаштували на стаціонарне лікування у обласний наркодиспансер. Анжела не протестувала. Їй була до болю образливою реакція Олега на таку поведінку батьків. Він зрадив її і навіть не спробував захистити, коли стало по-справжньому погано. Він просто заховався від труднощів під батьківським крилом, а її залишив наодинці зі страшною хворобою, котрою сам нагородив. А сил протистояти наркозалежності Анжела вже не мала. За кілька місяців вона втратила однокімнатну квартиру у центрі Хмельницького, що залишилася від надто рано померлих батьків, і змушена була жити у бабусі на околицях міста. І хоч стара ніколи не відрізнялась особливо теплими почуттями до онуки, цього разу виявилась єдиною людиною, котра не відштовхнула Анжелу, а дозволила їй оселитися у занедбаній халупі на задньому дворі. А також не звертала уваги на підозрілого вигляду відвідувачів, котрі, не дивлячись на протести Анжели, інколи з’являлися у неї.
Потап, який під час усієї сповіді мовчки слухав давню подругу і лише інколи співчутливо кивав головою, раптом зацікавився:
– А де саме бабуся проживає?
Анжела назвала адресу. Потап, котрий досить, непогано знав місто, одразу пригадав доволі затишний мікрорайон приватної забудови на краю Хмельницького, розташований у районі місцевого м’ясокомбінату. У його очах зблиснула радість. Але сказати він нічого не встиг. Бармен, котрого так
У 1996 році у КПК стаття «За незаконне зберігання наркотичних речовин».