Могутніше за меч. Джеффри Арчер
розчарування. Рафферті подобалося, щоб його жертви були притомні, коли куля потрапляла їм у мозок. Хоча вони жили ще лише секунду, враження був неймовірним. Ірландець схопив Мартінеса за волосся, змусив розтулити рота й знову засунув туди дуло. Хотів натиснути на курок учетверте, аж тут у кутку кімнати задзеленчав телефон. Наполегливе металеве відлуння у холодному нічному повітрі заскочило Рафферті зненацька. Він навіть не знав, що цей телефон може дзвонити. Раніше він використовував його лише для того, щоб набрати номер і повідомити про результат.
Він неохоче вийняв зброю з рота Мартінеса, підійшов до телефону й підняв слухавку. Нічого не казав і просто слухав.
– Місію скасовано, – промовив голос із дивним акцентом. – Другий транш забирати не треба.
Клацання, а потім теркотіння.
Рафферті поклав слухавку. Може, варто ще раз обернути барабан і, якщо вдасться, відзвітувати, що Мартінес був уже мертвий до цього телефонного дзвінка? Він уже збрехав командирові одного разу – і як результат відсутність пальця на лівій руці. Всім, хто питав, казав, що його відтяв британський офіцер під час допиту, та в це мало хто вірив із обох сторін.
Він неохоче повернув пістолет до кишені й повільно рушив до Мартінеса, який сидів з опущеною головою. Ірландець нагнувся, розв’язав мотузку і зняв її із зап’ястків і щиколоток. Мартінес звалився на підлогу як підкошений. Водій ухопив його за чуприну, закинув на плече, наче лантух картоплі, й швиргонув на заднє сидіння таксі. Якусь мить іще сподівався, що той чинитиме опір і він… але не пощастило.
Рафферті виїхав зі складу, зачинив двері й рушив у бік Хітроу, щоб приєднатися до інших вранішніх таксистів.
Вони вже були за кілька миль від летовища, коли Мартінес знову повернувся у цей світ. Водій спостерігав у дзеркало заднього виду, як до його пасажира повертається свідомість. Мартінес кілька разів поморгав і задивився у вікно, щоб побачити, як повз них мчать ряди приміських будинків. Коли ж почав усвідомлювати ситуацію, він нахилився вперед і виблював на заднє сидіння. Колега Рафферті не зрадіє.
Урешті-решт, дон Педро зумів випростатися. Він учепився обома руками за край сидіння й втупився у свого ката. Що змусило його передумати? Можливо, він і не змінив свого наміру. Може, змінилося лише місце страти. Дон Педро з полегшенням вдивлявся вперед, сподіваючись, що йому ще дадуть шанс врятуватися, але болісно усвідомлював, що підозрілі очі Рафферті кожні кілька секунд спостерігають за ним у дзеркалі заднього виду.
Рафферті повернув з головної дороги й попрямував за знаками до цілодобової автостоянки. Він під’їхав до горішнього рівня й припаркувався у дальньому кутку. Вийшов із автівки, відкрив багажник і розстебнув дорожню торбу, знову насолодившись виглядом акуратних пачок нових п’ятифунтових банкнот. Він хотів би забрати готівку собі для справи, але не міг ризикувати попастися з такою купою грошей – усе ж багато зайвих очей пильно спостерігали за кожним рейсом до Белфаста.
Ірландець витягнув із