Світлина Хресної Матері. Галина Горицька
target="_blank" rel="nofollow" href="#n18" type="note">[18] електрофона з алюмінієвим шильдиком номер Р3–4ОМ грав одну й ту саму платівку безліч разів. Потім, нарешті, музика сама собою стихла. Таня ґречно отряхнула поділ своєї сукні, в котрій її поховали спекотного липневого місяця три роки тому, і відсторонилась від моряка.
– Дякую за танок, офіцере. Ви – жива людина. Прекрасна, однак жива, бридка мені… Зі своєю кров’ю і лімфою всередині тіла. – І офіра зіщулилась, немов їй було гидко з ним не те що танцювати, а навіть розмову вести. – А в нашій ситуації це непереборна обставина. Бо, позаяк, я тепер віддаю перевагу безкровним крилатим створінням. Тому, на превеликий жаль, я змушена Вам відмовити стати Вашою дружиною.
І «Хресна Матір» знову залетіла до фотокартки і зайняла на ній своє місце. Потім підморгнула зі стіни Михайлу:
– Але ви чуйна, хороша, хоча і волога людина. І все у вас з Фаїною буде гаразд. Я постараюсь все організувати якнайкращим чином. Я Вам обіцяю.
– Он як… – усміхнувся Михайло. – То Ви мені наказуєте завертати назад голоблі?
– Ну, виходить, що так, – пирснула від сміху офіра.
«Принаймні на сьогодні. На жаль, не впевнена, що надовго…» – потім подумала Таня, але цієї думки вирішила командиру п’ятої БЧ в голову не вкладати, як зробила зі своїми попередніми. І Таня знову стала непорушною дівчиною зі світлини, дочкою старшого конструктора Б-130 із застиглою назавжди посмішкою на незайманих дівочих вустах.
Михайло ще довго дивився на світлину «Хресної Матері» в надії ще щось почути від неї, однак вона мовчала.
За якийсь час кап-три зітхнув і знову перевів погляд до картини в круглій рамці, що емітувала ілюмінатор, з биркою номер 1201–59 в лівому кутку. Йому подумалось, що номеру немає на цьому кораблі, тільки його душа, і то не певно.
Чоловік сподівався на картині побачити як завжди сяючі зорі над водами Білого моря. Однак на ній, немов в справжньому ілюмінаторі, вже рясніла заграва ранкової зорі кольору тонких рожевих пелюсток сакури на воді предковічного світового океану і заразом – Таніної сукні. Михайлу навіть здалось, він бачить русалочий хвіст, що зникає в темній воді, немов на кіноекрані. Все жило, рухалось навколо нього. Все те, що раніше було мертвою непорушною матерією зі своїм порядковим номером, оживало і показувало моряку своє єство… Починався шістнадцятий березневий день тисяча дев’ятсот шістдесят другого року.
За сто дев’яносто дев’ять діб їхній підводний човен в складі 20-ої ескадри підводних човнів Північного флоту мав пройти з Баренцева в Саргасове море і назад.
Ядерні боєголовки були випробувані. Човен бездоганно укомплектований і надійний, немов фортеця, форпост, останній, найважливіший редут невидимої казкової країни… Лишень проблема з вентиляцією і теплообміном. Адже ці підводні човни конструювали для холоду і мороку північних водних потоків. Однак хто зважатиме на такі дрібниці, як сорокап’ятиградусна спека всередині субмарин під час їхньої зустрічі з теплою течією Гольфстрім?
Я до чого веду, шановні…