На запах м’яса. Люко Дашвар

На запах м’яса - Люко Дашвар


Скачать книгу
говорив – очі відводив.

      – У мене немає сала. І крупів, – відказала, перш ніж згадала про кусень сала, що його поштарка Галя принесла.

      – Із собою прихопив, – мовив Горох.

      І враз стало радісно. На серці пташки заспівали. За вухом залоскотало щось. Майка відкинула ковдру, зіпнулася на ноги, босоніж пішла до кульгавого.

      – А може, ну її, ту кашу? – зазирнула в болотяні очі.

      Він не здивувався. Кивнув напружено.

      – Та добре, – сказав.

      Заварилася каша. Ох, заварилася… Хвилюванням присолена, збудженням. Майці стрільнуло: штори б… День би вимкнути. Щоби очі осліпли, щоби відчувати – не бачити. Рухи рвучкі. Одяг тріщить… Вуста спраглі, німі. Як… до нього дотягнутися?… Руки наштовхуються на пружні хлопцеві м’язи. У нього красиве сильне тіло. Не знає того. Точно не знає. І як… до нього дотягнутися?…

      Толя знаходить Майчині вуста, припадає. Крім гарячих пульсуючих хвиль, Майка відчуває на його вустах сіль… Чи кров… Однаково! Думки перемішуються, стеляться жорсткою циновкою: колись… Може, завтра… Чи за тиждень… Раптом народиться квітка… Любов… Тільки тоді…

      Майці смішно. Регоче в обіймах кульгавого.

      – Ненавиджу тебе! Ненавиджу! Я тут помираю, а ти…

      Він припиняє дурні балачки одним упевненим, сильним рухом – кладе долоню на Майчину шию, змушує опуститися на тапчан. Не смішно! Майка дивиться в болотяні ясні очі: чом би не померти? Тут і тепер… Та за мить тіло наповнюється вируючим вихором, заплющує Майці очі: відпливає в дивний світ, де думкам існувати – зась, тільки почуттям. Тільки…

      Заварилася каша… День заснув. Засніжило. Знадвору звуки чудні – так би й бігти на ґанок, вдивлятися в чорноту: що там? Хто?

      – Не встану, – Майка лежить на тапчані, усміхається, як дурна. Дивиться на тремтяче полум’я свічки: хіба ліхтар подарує таке свято?

      Толя натягує порепані джинси, суне до печі.

      Смішний! Невже стане кашу в печі запікати? Майка ковтає слину, прикладає долоньки до живота – не болить! – раптом горлає несподівано навіть для себе:

      – It’s been a long time since I came around…

      Горох озирається.

      – А кажеш, нічого не вмієш робити. – І краплі іронії не розчути. – Співаєш гарно.

      – То слухай! – гнівається. І ще голосніше: – Минуло немало часу відтоді, як я прийшла…

      – А далі?

      Майка замовкає, усміхається тоскно.

      – Я прийшла… Чого тобі ще?!

      – Нічого. Мені більше нічого не треба, – відказує Толя так серйозно, що Майка підводиться з тапчана, голяка суне до хлопця. Заглядає йому в очі: що ти щойно ляпнув? Навіщо?

      Горох підкидає в грубку дрова.

      – Ти куштувала кашу з печі?

      – Ні, – бреше Майка, перш ніж згадує смачнющу жовту Улянину кашу.

      – Зараз спробуєш.

      І раніше в Майчиному житті траплялося, щоби голяка… по кімнаті… Тепле повітря проникає в кожну клітинку, дарує відчуття первісної свободи, ніщо не стримує рухів, а рухатися хочеться – кружляти, кружляти… І раніше траплялося, та тоді… у чужому просторі


Скачать книгу