Тріумфальна арка. Эрих Мария Ремарк

Тріумфальна арка - Эрих Мария Ремарк


Скачать книгу
А, крім того, ще двадцять п’ять франків за вчорашню вечерю, яку він начебто з’їв. Ви вчора щось їли? – спитав він у жінки.

      – Ні. Але, може, краще просто заплатити? Я… мені хотілося б швидше все це скінчити.

      Швидше скінчити, подумав Равік. Все це ми знаємо. А тоді – тиша й небіжчик. Приголомшливі удари мовчання. Краще вже так… хоч як гидко. Він узяв зі столу олівець і почав рахувати. Потім віддав рахунок господареві.

      – Згодні?

      Господар кинув оком на остаточну цифру.

      – Ви що, думаєте, що я божевільний?

      – Згодні? – ще раз спитав Разік.

      – А взагалі, хто ви такий? Чого ви втручаєтесь?

      – Я брат, – відповів Равік. – Це вас влаштовує?

      – Докиньте десять відсотків за обслуговування й на податок. Інакше я не згоден.

      – Добре. – Равік дорахував відсотки. – Ви повинні заплатити двісті дев’яносто два франки, – сказав він жінці.

      Вона витягла з торбинки три банкноти по сто франків і дала їх господареві.

      Той узяв гроші й рушив до дверей.

      – Вісім франків решти, – мовив Равік.

      – А портьє?

      – Ми йому самі заплатимо. І чайові також.

      Господар сердито відрахував вісім франків і поклав їх на стіл.

      – Sales étrangers [1], – пробурмотів він і вийшов.

      – Багато власників французьких готелів пишаються тим, що ненавидять чужоземців, з яких живуть.

      Равік помітив коридорного, що й досі стояв біля дверей, видно, чекаючи на чайові.

      – Нате…

      Коридорний подивився на банкноту.

      – Дякую, мсьє, – сказав він і пішов.

      – Тепер ще прийде поліція, а тоді можна буде його забрати, – мовив Равік і глянув на жінку.

      Вона тихо сиділа в кутку між валізами. В кімнаті повільно западав присмерк.

      – Коли людина помре, то стає незвичайно важлива, а поки вона жива, всім до неї байдуже.

      Равік знов глянув на жінку.

      – Може, підете вниз? Там, мабуть, є де посидіти.

      Вона похитала головою.

      – Я можу піти з вами. Сюди має прийти один мій приятель, він усе владнає з поліцією. Доктор Вебер. Ми почекаємо на нього внизу.

      – Ні, я краще залишуся тут.

      – Ви ж однаково нічого не допоможете. Чого вам тут сидіти?

      – Не знаю. Він… уже недовго побуде тут. А я часто… він не був зі мною щасливий. Я часто залишала його. Тепер хочу посидіти біля нього.

      Жінка сказала все це спокійно, без натяку на сентиментальність.

      – Йому вже однаково, – сказав Равік.

      – Не в тім річ…

      – Добре. То випийте чогось. Вам треба випити.

      Не чекаючи на відповідь, Равік подзвонив. Офіціант з’явився напрочуд швидко.

      – Принесіть два коньяки, подвійні.

      – Сюди?

      – Так. А куди ж?

      – Гаразд, пане.

      Офіціант приніс дві чарки і пляшку «курвуазьє». Він боязко зиркнув у куток, де в присмерку біліло ліжко, й спитав:

      – Ввімкнути світло?

      – Не треба. Але пляшку залишіть.

      Паршиві чужоземці.

      Офіціант поставив тацю


Скачать книгу

<p>1</p>

Брудні іноземці (франц.).