Тріумфальна арка. Эрих Мария Ремарк
обачні, сімнадцять відвідувачів занесли в «Озирис» венеричні хвороби.
Роланда, що наглядала за дівчатами, принесла Равікові пляшку бренді й чарку.
– Здається, в Марти щось є, – мовила вона.
– Гаразд. Я огляну її уважніше.
– Я вже вчора не пустила її працювати. Вона, звичайно, обурюється. Але її білизна…
– Гаразд, Роландо.
До кімнати одна за одною почали заходити дівчата в самих сорочках. Равік майже всіх їх знав. Нових було тільки дві.
– Мене можете не оглядати, докторе, – сказала Леоні, руда гасконка.
– Чому?
– За цілий тиждень жодного клієнта.
– А що на це каже мадам?
– Нічого. Я продала ціле мере шампанського. По сім пляшок за вечір. Троє комерсантів із Тулузи. Жонаті. Хотіли всі троє, але соромились один одного. Кожен боявся, що коли піде зі мною, решта двоє розкажуть про це вдома. Тому й намагалися перепити один одного, кожен думав, що нарешті лишиться сам. – Леоні засміялась і ліниво почухалася. – Але той, хто залишався, потім уже був ні на що не здатний.
– Добре. І все-таки я мушу тебе оглянути.
– Як хочете. У вас є сигарети, докторе?
– Є. Ось.
Равік узяв мазок на скло й підсунув його під мікроскоп.
– Знаєте, чого я не розумію? – сказала Леоні, спостерігаючи за тим, що він робив.
– Чого?
– Що ви після всіх цих оглядів ще маєте бажання спати з жінкою.
– Я й сам не розумію цього. В тебе все гаразд. Хто далі?
– Марта.
Марта була бліда, тендітна білява дівчина. Обличчям вона скидалася на ангелів Ботічеллі, але розмовляла жаргоном вулиці Блондель.
– У мене все гаразд, докторе.
– Дуже добре. Зараз побачимо.
– У мене справді все гаразд.
– Тим краще.
До кімнати раптом зайшла Роланда. Вона глянула на Марту, і та замовкла. Тільки занепокоєно дивилася на Равіка. Він оглядав її уважно.
– Нічого немає, докторе. Ви ж знаєте, яка я обережна.
Равік промовчав. Дівчина говорила далі. Затиналась і починала знов. Равік зробив мазок і дослідив його під мікроскопом.
– Ти хвора, Марто, – сказав він.
– Що? – Дівчина зіскочила з крісла. – Неправда!
– Правда.
Вона подивилася на нього й раптом вибухнула прокльонами.
– От свинюка! Падло прокляте! Я зразу йому не повірила! Мармиза прилизана! Казав, що він студент. Що знав би, часом би що. Студент медицини… А щоб ти здох, мерзотнику!
– Чому ж ти не гляділася?
– Я гляділася, але все сталося так швидко… І він казав, що знає все, бо студент…
Равік кивнув головою. Давня історія. Студент-медик десь піймав трипер і сам себе лікував. Через два тижні, не зробивши аналізу, вирішив, що вже здоровий.
– Скільки це потриває, докторе?
– Шість тижнів. – Равік знав, що лікування триватиме довше.
– Шість тижнів? – Шість тижнів