Протистояння. Том 1. Стівен Кінг
Рей Бут, – сказав він. – Мій шурин. Дякую тобі, пацан. П’ята ранку, а день уже полетів під три чорти.
Нікові очі розплющилися трішки ширше, і він зробив обережний знак співчуття.
– Ну гаразд, – мовив Бейкер більше до себе, ніж до нього. – З нього поганий актор. Джейні й сама це знає. Він не раз лупив її в дитинстві. Та все одно він її брат, і цього тижня про шури-мури можна й не згадувати.
Хлопець знічено опустив очі. Та наступної миті шериф потрусив його за плече, аби Нік бачив, що він говоритиме.
– Та хай там як, а толку з цього однаково не вийде, – сказав він. – Рей та ті дрочуни, яких він кличе друзями, присягнуться, що були деінде, і все. Твоє слово проти їхнього. Зацідив хоч комусь?
«Дав тому Рею в живіт, – написав Нік. – Ще одному поцілив у ніс. Мабуть, зламав».
– В основному Рей вештається з Вінсом Хоґаном, Біллі Ворнером та Майком Чайлдрессом, – сказав Бейкер. – Можливо, вийде підловити Вінса самого, він розколеться. Мужності в нього, як у дохлої медузи. Якщо він мені попадеться, то можна буде взятися за Майка з Біллі. Той перстень Реєві дали в Університеті штату Луїзіана. Він вилетів на другому курсі. – Шериф трохи помовчав, барабанячи пальцями по краю тарілки. – Гадаю, хлопче, можна спробувати. Якщо хочеш. Та маю тебе застерегти: вони можуть вислизнути. Ці йолопи злі й боягузливі, як ватага дворняг, однак вони місцеві, а ти лише глухонімий волоцюга. І якщо вони зірвуться з гачка, то кинуться тебе шукати.
Нік замислився. У голові кружляла сцена з ним самим – гопники штовхають його один одному, наче закривавлене опудало, а губи Рея формують слова: «Я його оддєлаю. Сосунок мене довбонув». Він думав про свій наплічник – про старого друга, з яким подорожував аж два роки; про те, як рюкзак зривають із його спини.
Він написав у блокноті одне слово й підкреслив його: «Спробуймо».
Бейкер зітхнув.
– Окей, – кивнув він. – Вінс Хоґан працює на лісопильні, хоча це не зовсім так. Не працює, а шаройобиться. Якщо тобі так нормально, скатаємося туди близько дев’ятої. Може, вийде його налякати й вивести на чисту воду.
Нік кивнув.
– Як там твій рот? Док Соумз лишив трохи пігулок. Сказав, шо, певне, тобі буде геть невесело.
Нік похнюплено кивнув.
– Зараз дам. Це…
Він затнувся, і у своєму світі німого кіно Нік побачив, як шериф кілька разів чхнув у хустинку.
– Ще й оце на додачу, – вів далі Бейкер, та він знову відвернувся, і Нік устиг прочитати лише перше слово. – Узялася ця застуда на мою голову… Господи Ісусе, ну хіба життя не прекрасне? Вітаю тебе в Арканзасі, хлопче.
Шериф узяв пігулки й сів назад. Він дав Нікові ліки зі склянкою води, а тоді легенько потер шию під підборіддям. Там щось надулося й боліло. Набряклі лімфовузли, кашель, чхання, ще й наче температура. Ага, пречудовий буде день.
Розділ 10
Ларрі прокинувся з легким похміллям і відчуттям того, що він не там, де треба. У роті стояв такий дух, наче малий дракончик скористався ним як нічним горщиком.
Ліжко було односпальним, але на ньому лежали дві подушки. Ларрі чув запах смаженого бекону. Він сів, подивився у вікно на сіре нью-йоркське