Протистояння. Том 2. Стівен Кінг
та нічо не посунемо. Не квакай, я сам тобі все скажу.
Чувак-Сміттєбак подумав, чи не кинутися вперед і не спробувати зіштовхнути Пацана з обриву. Наступної миті Пацан розвернувся. Його настовбурчені револьвери невимушено цілили Сміттєбакові в живіт.
– Чуєш, Сміттєбачку. Бачу, недобре замислив. І не думай віднікуватись. Наскрізь тебе бачу.
Сміттєбак навіжено захитав головою.
– Пильнуй, Сміттєбачку. Схибиш – і тобі срака. Ану штовхай того «фольца». У тебе п’ятнадцять хвилин.
Біля посіченої розділової смуги стояв «остін». Пацан відкрив пасажирські дверцята, невимушено висмикнув із сидіння-ківшика[55] роздутий труп дівчинки-підлітка (її лівиця лишилася в нього в руці, і він байдуже віджбурнув її з виглядом чоловіка, який догриз до кінця індичу гомілку) та сів на її місце, звісивши ноги з машини. Він весело махнув револьвером до згорбленої, тремтячої постаті Чувака-Сміттєбака.
– Час спливає, любий друже.
Він закинув голову та затягнув пісню.
– О-о… он-де рулить Джонні, однояйко Джонні, хер-зі-жменьку, та він прямує просто… на ро-де-О… отак, Сміттєбаче, хуй плаксивий, прискорюйся, – лишилось дванадцять хвилин… нозі в галоп, алеманда – хвиць, алеманда – топ…[56]
Сміттєбак притулився до мікроавтобуса. Підігнув ноги та штовхнув. «Фольксваґен» підсунувся на дюйм-два до урвища. У його серці знову розцвіла надія, цей незнищенний бур’ян людської душі. Пацан був людиною ірраціональною, імпульсивною. Карлі Єйтс і його друзяки-більярдисти сказали б, що він скаженіший од туалетного щура. Можливо, якщо в нього дійсно вийде скинути мікроавтобус із обриву та звільнити дорогу для дорогоцінного Пацанового купе, цей псих збереже йому життя.
Можливо.
Він нагнув голову, схопився за бік «фольксвагена» та штовхнув щосили. У недавно обсмаленій руці спалахнув біль, і Сміттєбак знав, що нова та вразлива шкіра скоро порепається, і тоді біль перетвориться на справжню муку.
Мікроавтобус посунувся ще на три дюйми. З лоба Сміттєбака струменів піт. Він забіг до його очей і пік їх, наче тепле мастило.
– Он-де рулить Джонні, однояйко Джонні, хер-зі-жменьку, та він прямує просто… на ро-де-О! – співав Пацан. – Алеманда – хвиць, алеманда – то…
Пісня обірвалася, як гнилий мотузок. Чувак-Сміттєбак перелякано озирнувся. Пацан зіскочив із пасажирського сидіння «остіна». Сміттєбак бачив його профіль – той стояв і дивився на зустрічні смуги. Там за дорогою здіймався кам’янистий, порослий чагарниками схил, що затуляв півнеба.
– А це що за хуйня? – прошепотів Пацан.
– Я нічого не ч…
А тоді й він почув: на протилежному боці магістралі шурхотіли камінці. Раптово та в усіх барвах Сміттєбакові згадався сон, що снився йому цієї ночі. У нього похолола кров, і з рота випарувалася вся слина.
– Хто там?! – крикнув Пацан. – Ану озвись! Озвись, чорт забирай, а то я стріляю!
І до нього таки озвалися, та не людським голосом. Хрипкою сиреною до нічного неба
Сидіння-ківшик – глибоке одномісне сидіння.
Пацан співає «Пісню родео» («The Rodeo Song»), яку написав у 1980 р. канадець Ґей Делорм. Пісня здобула шалену популярність у виконанні гурту «Garry Lee and the Showdown» – сингл досяг подвійно платинонового статусу (продано понад 2 млн примірників). Сам Кінг дуже любить цю пісню – вона з’являється ще й у «Сновидах», фільмі за його сценарієм. Алеманда – старовинний німецький танець.