Код да Вінчі. Ден Браун
нетрях Лувру, коли óбрази фі та да Вінчі викликали в нього мало не запаморочення, Роберт Ленґдон несподівано розшифрував код Соньєра.
– O, Draconian devil! – вимовив він. – Oh, lame saint! Це ж найпростіший у світі код.
Софі зупинилась на сходинках нижче і глянула на нього, не розуміючи, що сталося.
– Ви сказали, – голос Ленґдона тремтів він хвилювання, – числа Фібоначчі мають сенс, лише якщо вони записані в певній послідовності. Інакше це математична нісенітниця.
Софі не розуміла його слів.
– Порушений ряд Фібоначчі є ключем, – пояснив Ленґдон, узявши в неї роздруківку. – Ці числа – підказка, як розшифровувати слова в посланні. Ваш дід написав їх не в тому порядку, щоб сказати нам, як застосувати той самий підхід до цього тексту. O, Draconian devil? Oh, lame saint? Ці рядки нічого не означають. Це просто безладний набір літер.
– Ви гадаєте, що весь меседж – це анаграма? – вона пильно глянула на нього.
Ленґдон мовчки витяг авторучку з кишені піджака і поміняв літери місцями.
O, Draconian devil!
Oh, lame saint!
було ідеально анаграмою:
Leonardo da Vinci!
The Mona Lisa!
Розділ 17
The Mona Lisa.
На якусь мить Софі, стоячи перед виходом на сходах, забула про свій намір тікати з Лувру.
Дивлячись на анаграму, вона була приголомшена тим, що не зуміла розшифрувати її сама.
– Просто не можу збагнути, – сказав Ленґдон, втупившись у роздруківку, – як ваш дід створив таку хитромудру анаграму за кілька хвилин до смерті.
Софі знала пояснення, і від усвідомлення цього їй ставало ще гірше. «Я б мала побачити це зразу!» Вона згадала, що дідусь розважався тим, що створював анаграми відомих творів мистецтва. А коли Софі ще була маленькою дівчинкою, через одну з анаграм він навіть мав клопіт. Якось американський мистецький часопис брав у нього інтерв’ю, і Соньєр висловив свою нелюбов до кубізму початку двадцятого століття, звернувши увагу на те, що шедевр Пікассо «Les Demoiselles d’Avignon»[24] був ідеальною анаграмою речення vile meaningless doodles[25]. Прихильники Пікасо були обурені.
– Ймовірно, дідусь уже давно створив цю анаграму, – сказала Софі, глянувши на Ленґдона. А зараз він був змушений використати її як імпровізований код. Вона здригнулася: на мить їй здалося, що вона виразно чує голос діда.
Leonardo da Vinci!
The Mona Lisa!
Софі так і не могла збагнути, чому заключні слова послання до неї були якось пов’язані з цією славетною картиною, але могла припустити лише одну причину, і це дуже непокоїло.
То не були заключні слова…
Чи мала вона підійти до «Мони Лізи»? Може, дідусь залишив для неї послання ще й там? Це здавалося цілком імовірним. Зрештою, славнозвісна картина висить у залі для приватного перегляду, доступ до якого можливий лише з Великої галереї. Тепер Софі збагнула, що двері до цього приміщення знаходяться лише за якихось двадцять метрів від того місця, де лежить мертвий дідусь.
Софі, глянувши на сходи, губилася в думках. Вона знала, що має негайно вивести Ленґдона з музею, але інтуїція гнала її до «Мони Лізи». Якщо дідусь
«Авіньйонські дівчата» (
Бридкі безглузді бовдури (