Небіжка для ляльки. Олексій Щуров
думки:
– Зараз заїдемо до твоїх апартаментів, заберемо усе необхідне, а той мотлох, який ти називаєш одягом, можеш залишити там. Більш він тобі непотрібен. Поки користуйся тим, у чому приїхала сюди, сукня тебе відпустить. Закарбуй зараз одне: у чому ти будеш ходити вибираєш ти, але якщо ти не відповідатимеш корпоративному духу, вибір за тебе робитиму я, або інші менеджери під моїм керівництвом. За те, що була слухняною, я тобі щось подарую.
Він наблизився до Ґейдвіг та палкий пристрасний цілунок обпік їй шию. Звісно, в неї були статтєві стосунки, проте такої суміші радощі, поваги, пристрасті і навіть біті вона ніколи не відчувала. ЇЇ божевілля було миттєвим, солодким, розслаблюючим… Вона сподівалася, що він цілуватиме її і цілуватиме, доводячи до справжнього збудження, однак цього не відбулося. Ікол взяв її за руку. Вони прямували назад до її кімнати, але відчуття Ґейдвіг були дивними: вона йшла, немов не торкаючись ногами підлоги, немов пливучи у повітрі, в його обіймах. Перед її очами усе злилося, як минулого разу, і минулося так раптово, як і цілунок.
Ікол залишив її у тій самій кімнаті, де вона відпочивала. Швидко переодягшись, Ґейдвіг була готова. Ікол якимось дивним чином відчував, що вона робить, як і коли, бо він зайшов до неї одразу, як вона одягнула черевики.
Був похмурий день листопада, навіть почав йти сніг. Ґейдвіг уперше при світлі дня побачила будинок. Уночі він здавався їй величезним, а насправді не мав нічого особливого – стандартна цегляна сучасна будівля, навіть без якихось химерних стилізованих вивертів. В очах Ґейдвіг виникло питання, проте Ікол його не побачив. Вони сіли до авта і рушили до міста.
***
В апартаментах, як і думала Ґейдвіг, на неї вже чекали. Двері було відчинено, а з кімнати лунав вереск господарки. Квартирантка несміливо зайшла до квартири, бо знала що зустріч з Гармидершею, як вона називала орендаторку, була неминучою. Почувши, що хтось зайшов Гармидерша озирнулася. Сказати, що то була величезна бабенція – не сказати про неї нічого. Її вигляд мав нагадувати: я хазяйка, ти – лайно. Коротка руда перука під каре їй не пасувала, вона навіть ледве трималася на її голові; очі були підфарбовані фіолетовим, а на губах розмазано яскраво-червону помаду. Усе було б нічого, але на додачу обвислий жир щік та шиї вкривав товстий шар пудри, яка обсипалася, при кожному русі немов борошно. На зап’ястках, які морщило від складок набряклого підшкірного жиру майже не було помітно дешевих пластмасових браслетів, а джинсовий комбінезон разом з брудним пуховим кардиганом робив Гармидершу ще більш огрядною, ніж вона була насправді.
– Ну, що, маєш сказати, курво? – лагідним голосом вона звернулася до Ґейдвіг. – В мене грошей на віскі катма, а вона десь швендяє та платити за мої апартаменти не хоче. Нема – катись звідсіля, я іншим здаватиму, більш грошовитим.
– Я тільки прийшла сюди дещо забрати, – відповіла Ґейдвіг, намагаючись промовити це впевненим голосом, – і мене тут вже не буде. Я залишаю цей гадючник.
У Гармидерши