Небіжка для ляльки. Олексій Щуров
її, і вона вже була готова прямувати до дому, зачинитися у спальні та вимагати гідного з нею поводження, коли раптом поряд з нею – невідомо як – з’явився Ікол. Вона відчула цього появу, хоча не бачила. Вона чула, як хтось інший сів на місце водія і завів авто. Знову їхали у ніч. Під час поїздки Ґейдвіг не вимовила ані слова. Їй вже було байдуже щодо роботи і щодо ресторану. Вона ненавиділа Ікола у той момент усією душею, прагнула, що автівка врізалася у дерево або стовп, щоб тільки вона залишилася живою, щоб потім самій, без втручань сторонніх незнайомців або друзів будувати своє життя.
Ікол нахилився, зняв її черевик і відламав підбора.
– Так буде набагато ліпше, – почула від нього Ґейдвіг. – Ти правильно зрозуміла суть поїздки, кмітлива. Вважай, що зараз відбувається така мить, коли маєш вчитися поєднувати приємне з корисним, інакше тебе просто зжере життя і ти ніколи не навчишся посміхатися йому.
Ґейдвіг нічого не відповіла. Вона була роздратована і не бажала ні з ким розмовляти. Нога ще не відійшла від холоду. До того ж в дівчини почалася нежить. Вона голосно чихнула, і її шмарклі прикрасили сукню липким павутинням. Не вистачало тільки гірлянди з необережних мух, бо Ікол вищирився, немов зголоднілий павук, а може, Ґейдвіг це знову привиділося?
Автівка зупинилася біля будівлі з високими сходами. «La Loup Blanc» було написано на хитаючийся вивісці, на якій було зображено білого вовка зі шматом червоного м’яса у пащі. Ґейдвіг відчинила двері і сама покинула автівку, не чекаючи, коли до неї наблизиться Ікол, щоб допомогти їй. Вона хотіла піти у інший бік і послати усе до біса, але Ікол міцно стиснув її руку.
– Ти підеш до ресторану у такому вигляді. Так хоче працедавець В і не мені змінювати його рішення.
– Начхати мені на нього, хай йому трясця! Мене ще ніхто так не опускав.
Ікол посміхнувся.
– Твої емоції – це пусті слова. Я бачу, що у тебе на думці. Гарні задуми. Я би і сам був не проти закрутити з тобою. Чого дивуєшся? Ти вже повинна була здогадатися, що корпорація особлива, і її співробітники – також. До речі, не розповіси мені, як ти будеш намагатися причарувати мене? Дай-но подумаю: щось з дешевого стриптизу? Не мій рівень і смак. Я прагну чогось набагато розбещенішого, ти мене ще не знаєш. Доречи, можу тобі запропонувати невеличку змову, але краще це зробити у ресторані за келихом вина. Ще мені сподобалася твоя впевненість. Ти так легко підписала папери, навіть не прочитала, про що там йдеться.
Ґейдвіг відчула себе повною дурепою. Звісно, як вона могла забути про ці химерні виверти! Він знає усе. Але щось підказувало їй: не викаже. «Якщо буде змова, я прийму у ній участь», – вирішила вона. А уголос відповіла:
– Пробачте, я зовсім забула про вашу здатність. Ви переконали мене, і хоча я виглядатиму, як намахана, я прийму пропозицію і піду до ресторану. Ви, Коле, обіцяли мені свято, тож я хочу свята. І воно обов’язково відбудеться – з шмарклями чи без них.
Ікол