Небіжка для ляльки. Олексій Щуров
бо ти не настільки багата, щоб купувати дешеве, – почула вона голос Ікола і вирішила ні про що не думати: вона вже помітила, як вміло він може вгадувати її думки. Вона відкинулася на перила крісла і розслабилася під «Money, Money, Money». «АВВА» вона вважала старим та нестильним гуртом, але зараз чомусь він звучав в унісон її думкам та фантазіям. Гроші, гроші, гроші, багацько грошей. Ну, може, й слава як дизайнера, всесвітньо відомого, неодмінно відомого. Інакшого і не треба. До дідька злидні! Усе, що відбувається з нею, це насправді, а не аббин сон. Немов у лотерею виграла. Звісно, не нудьгуватиме, робота буде, але й грошей чимало. Може, поступово, вона вийде заміж. Так, обов’язково, за чоловіка, який буде схожим на Ікола, тільки без цієї дурнуватої телепатії…
Швидкість знизилася повільно. Авто заїхало на парковку одного з торгівельних центрів, які звичайно розміщують за містом. Ґейдвіг вийшла з авта і разом з Іколом попрямувала до ліфта.
Гамір величезної країни, що носить ім’я торгівельний центр оглушив її, а натовп, курсуючий від магазину до магазину, видався їй божевільним, проте через секунду вона стала його частиною та завертілася у цьому вирі людей, скла і світла. Їх божевілля стало її божевіллям, їх безтурботливість – її безтурботливістю, їх сяючи очі при отримуванні нових покупок – її очима. Але впасти до стану невиліковного шопоголізму їй не давав Ікол. Він мав на меті один магазин, до якого прямував разом з Ґейдвіг, не дозволяючи їй піддатися загальній ейфорії.
Хоча цей магазин був непомітним через яскраві та заманливі вітрини сусідніх бутиків, не мав вивіски над входом і навіть двері до нього були звичайними пластиковими, немов до квартири, Ікол впевнено попрямував вниз по сходах. Ґейдвіг йшла за ним, сподіваючись, що не побачить там іншу Гармидершу, що було б цілком вірогідним за теперішніх умов.
Звісно, цього не сталося. Навпаки, невеличке приміщення, на відміну від великої зали лісового будинку, промовисто свідчило про стиль і смак його власників. Стіни було оздоблено плиткою з червоного дерева, покритого темним лаком, шпалери були не паперовими або водними – справжній шовк з ручним розписом під дрібний ненав’язливий малюнок польових квітів, на стінах містилися газові лампи, які можна було побачити тільки десь у музеї. Доповнив загальну атмосферу звук музичної скриньки, яка тихо виводила мелодію без слів на кшталт: «Маскарад, паперових лиць парад, маскарад, заховай ти обличчя, бо впізнають…» Ікол, не чекаючи поки хтось вийде до них, підійшов до стійки та вдарив по дзвонику – такими можуть викликати швейцарів або адміністраторів готелів. Різкий звук дисонував з мелодією скриньки, але він мав наслідки. Бокові двері повільно відчинилися і в передпокій повільно вплило довге шелестяче плаття – це перше, що тоді запам’ятала Ґейдвіг – кінця ще позаминулого століття. Вона посміхнулася. Плаття заворушилося та попрямувало до неї, і дівчина побачила: на неї уважно та зацікавлено дивитися усміхнена біла венеціанська маска з прорізами для очей. Маска трохи почекала, справляючи на гостю певний