Небіжка для ляльки. Олексій Щуров
тільки з розширеною свідомістю можна було потрапити. Ґейдвіг відчувала дивовижний порив натхнення, до біса корпорацію, до біса ляльок, до біса усе! Вона буде скульпторкою та творитиме тільки заради себе. Що їй до того, хто сидів навпроти неї. Він чужий, він їй ніхто. Як там казали… ексула… епула… тратор… Думки її плуталися, слова перетворювалися на дикі комбінації звуків, зміст яких було відомо тільки їй одній, бо для інших вони були лепетом немовляти… Раптом – як це сталося? – в її голові прояснішало. Вона здивовано озирнулася і побачила, як усе навколо змінилося: Ікол сидів на дивані у приватному кабінеті закладу, з вікна якого було видно усе. Проте вікна були зашторені. Сама ж Ґейдвіг з подивом помітила, що одягнута вона вже інакше. Маскарад не думав закінчуватися. На ній був кринолін, талію затягнуту у корсет, який підкреслював її принади. Голову прикрашала висока напудрена перука, а у дзеркалі відображалося розмальоване белілами та рум’янами обличчя.
Ґейдвіг млосним поглядом розглядала себе у дзеркалі. Дивно, але нічого подібного вона раніш не відчувала. Куди поділася її енергійність, напруженість та швидкість реакції? Усе зникло. Інший стан оволодів нею. Вона відчувала, що кінцівки не слухають її, варто тільки смикнути за невидимі нитки – і вона почне рухатися. Ікол з задоволенням спостерігав за нею та посміхався.
– Не варто дівчині самій блукати в глушині одній, бо саме там вовк бігає та нею отобідає, – жартівливо та пошепки наспівував він, поки Ґейдвіг приходила до тями. – Щось таке було у д’Арманкура, не пам’ятаю дослівно. Доречи, моя кралечко, ви вже отямилися після дії коктейлю? Так трапляється з тими, хто не знає, що цей напій не варто пити повільно та розтягувати насолоду. Його треба заїдати, інакше – багато що ввижатиметься за реальність. А зараз до справ. Я казав про змову. Не забула?
Ґейдвіг мовчки кивнула.
– От і добре, – Ікол наблизився до неї та провів рукою по її шиї. – Змова буде маленька, але з багатьма наслідками. Задоволена?
– Угу, – відповіла Ґейдвіг, немов їй у рота поклали дуже велику порцію тягучої патоки.
– Цей пан В мене дуже роздратовує. Розумієш, його ніколи немає на місці, він примхлива та тиранічна особа, яка усе вирішує тільки по-своєму. Ґейдвіг, тобі ще не набридло це божевілля? Ти хочеш оттак проводити кожен день?
Ґейдвіг замислилася. Одного чи двох таких днів з неї було б вже досить. Але щоб усе життя так? Дзуськи.
– Ти прагнеш скинути цього В та сам зайняти його місце? – заінтриговано спитала вона. – Цей чувак, мабуть, збочинець. Я вже це зрозуміла. Мені не ясно, чого він прагне.
– Не тобі одній, – заспокоїв її Ікол, наливаючи собі келих вина з пляшки, що була на столику. – Усім незрозуміло. Я був одним з тих, хто створив цю корпорацію, зі старих не залишилося нікого, В майже усіх прибрав. Поки я йому потрібен. Щодо тебе, я не розумію його намірів, проте щось він замислив, будь упевнена.
– Тоді