Небіжка для ляльки. Олексій Щуров
його з кишені та відімкнув їх. Дівчина пройшла через усю порожню залу, тягнучи з собою перуку, що волочилася по підлозі та залишала за собою білий слід пудри. По її білим щокам текли сльози та змивали косметику, перетворюючи її на брудні струмки. Ні слова не кажучи, вона ледве втиснулася у автівку, але перед тим їй довелося порвати спідниці та знайти дрючка, щоб погнути обручі, бо інакше мала би їхати на даху. В автівці була тільки вона та водій. Ікол вирішив провести залишок ночі у ресторані.
За усю путь вона не вимовила ані слова, сиділа накопичившись, була вже готова клясти усе, що з нею відбувалося, та більш за все вона не розуміла такого ставлення до себе. Водій умикнув mp3 програвач, та з нього залунала ненормальна «Голі-Долі». Веселий та дурнуватий мотив змусив Ґейдвіг крикнути водієві: «Вимкни цю дебілку!» – проте він зробив вигляд, що не розчув її вимоги. Зрозумівши, що усі намагання марні, Ґейдвіг вирішила діяти за обставинами. Напевно, у цій так званій корпорації не усе так просто та, маючи бажання, можна дізнатися багацько та обернути на свою користь.
Ці думки трошки заспокоїли її, і вона відкинулася на перила крісла. Забажалося сигарети. Уявивши себе у зламаному та подраному криноліні з сигаретою в зубах, Ґейдвіг голосно розсміялася. Все ж вона знала міру епатажу, яким безглуздим віна його собі не уявляла.
Ранок вона зустріла у своїй кімнаті і одразу ж впала у обійми ліжка та ковдри, заблокувавши двері з допомогою пульта та заткнувши вуха ватою. День був заважким, а ніч видалася ще більш буремнішою. Тому Ґейдвіг впала у чорну порожнечу, з якої її не зміг вивести навіть гучномовець.
***
Незважаючи на усе, вона спала до глупої ночі, так показав годинник, що миготів червоним. Після душу Ґейдвіг одягнула світло-салатову сукню, відімкнула двері та вийшла з кімнати. Цього разу підлога не думала везти її невідомо куди. Будинок здавався звичайним. Коридор освітлювався тьмяним світлом звичайних ламп. Ґейдвіг підійшла до сходів і зійшла у звичайну простору вітальню, у якій не було нічого особливого з того, що нагадувало їй залу, де вона вперше зустрілася з Іколом. Вона не помітила його одразу. Він сидів до неї спиною, та смакував віскі з льодом. Ґейдвіг намагалася тишком пройти повз нього, але він відчув її присутність і озирнувся до неї.
– Ти не реагувала на динаміки, – стомлено промовив він. – У чому справа? У ресторані?
– Так. Я була дурепою, що купилася на цю брехню. Не знаю, що ти робив, поки я була непритомна, вважаю, ти отримав те, що бажав.
– Ти справді так думаєш? – спитав Ікол. – Мені байдуже до цього. Доречи, мене ти би відчула навіть мертвою. Я тобі не казав, що зараз ти схожа на відгодовану Барбі?
Ґейдвіг оніміла від такого комплементу. Її худорлявість була природною, дієти їй не були потрібні і вона ніколи їх не дотримувалася, проте слова Ікола її образили.
– Тоді ти – ганчірка, бо справжній чоловік ніколи не дозволив би жінці тягати його за волосся, – випалила вона.
– Вау! Ти справді робиш успіхи.