Небіжка для ляльки. Олексій Щуров
той нотатник. Здається у ньому йдеться про щось справді важливе, бо не стали би його так ховати. Подумавши про це, Ґейдвіг сіла в авто та взяла напрямок до лісу.
Коли вона заїхала на подвір’я, там вже стояла сіра вантажівка з написом Disguise’s Delivery Service, з якої викочували вішалки на колесах та завозили їх у будинок. Самого одягу не можна було побачити завдяки довгим чохлам. Ґейдвіг непомітно просковзнула за одну з них та увійшла у будинок. Коли вішалки минули її кімнату, вона вислизнула з обіймів чохлів, скинула взуття та безшумно проникла у свою кімнату. Гармидершу вона не вбивала, але підозри від себе відвести вона була повинна. Дівчина роздяглася та сковзнула під ковдру.
***
Виспатися нормально їй не вдалося, бо вуха вона не затикала, а гучномовець безжально нагадав про своє існування рівно о дев’ятій ранку. Голова у Ґейдвіг розколювалася Вона пішла до ванної та ледве не заснула у ній. Потім, вона переглянула гардероб. Нічого нового там не було, а усі сукні, що були придбані у салоні, зникли. Залишилися тільки ті химерні та незручні наряди. Цього разу і вибір був у неї невеликий. Щоб почувати себе легше, вона натягнула костюм медичної сестри, елементом якого чомусь був корсет. На її тілі він сидів ідеально, в Ґейдвіг у ньому почувалася себе впевнено.
Вона спускалася до вітальні, коли звуки розмови змусили її завмерти та уважно прислухатися. Голоси були знайомі. Перший належав Іколу. Другий – і цього голосу Ґейдвіг не могла сплутати ні з чим іншим – нагадував шелест паперу.
– Усе високої якості, як завжди.
– Ви знаєте, Іколе, що я не займаюся виробництвом ширвжитку. Ці уніформи саме такого ґатунку.
– А не вважаєте ви, що їх забагато для однієї людини?
– Те, що забагато для одного, може вистачити на декількох осіб, – прошелестіла гостя. – Кому, як не вам, це відомо краще за мене.
Повисла довга пауза. Нарешті мадам Дізгайз запитала Ікола:
– Ви впевнені, що вона нічого не знає та не дізнається? Це дівчисько мені не подобається. Не тому, що вона, як я вже казала, – цілковитий несмак. Зрозумійте, вона може усе зруйнувати. Я знаю такий тип людей. Спочатку їм ввижатимуться таємниці, потім вони забажають докопатися до суті, і в результаті – ми постраждалі.
Ікол спокійно відповів:
– Якщо В висловив свою волю, нам нічого не вдіяти. Він знає, що робить. Я навіть можу припустити, що вона зараз стоїть та підслуховує нас. Тож нехай підслуховує. Все рівно вона нічого не зрозуміє. Вона засліплена, а засліплені нічого не бажають бачити. Вона глуха, бо не хоче чути. Вона німа, бо нікому не розповість.
У серці Ґейдвіг щось обірвалося, коли вона почула про підслуховування, проте слова Ікола її заспокоїли. Від ситого життя відмовлятися вона не хотіла, але варто було послухати розмову, яка стосувалася безпосередньо її.
– Не була би я такою самовпевненою, – хитнула головою маска. – Береш на себе дуже багато,