Небіжка для ляльки. Олексій Щуров
усе, чого бажається, або потрібно задля роботи. Вона не помітила сарказм на обличчі Ікола та розчаровано запитала:
– Мені усе це читати? А працювати коли?
Ікол зробив вигляд, що схопився за голову.
– Ти зараз приступаєш до роботи. Ти хіба не читала книг з мистецтва? Тільки блукала по дурному інету? Тут багато чого можна знайти, але тобі потрібна тільки одна книга. Я залишаю тебе тут. Знайди її сама. Якщо пощастить. Запам’ятай: звідси нічого не виноси.
І він знову розчинився у темряві.
Ґейдвіг скинула черевики на шпильках. Бібліотеку поглинули тіні. Десь під стелею дмухав вітерець та розхитувалася жирандоля, побрязкуючи скляними підвісками. Найнижча полиця знаходилася на відстані витягнутої угору руки. Ґейдвіг смикнула за її край і вона подалася уперед. Інші полиці утворили щось на кшталт амфітеатру, потрібно було тільки стати ногами на найнижчу і сміливо йти угору, що Ґейдвіг і зробила.
Знайти потрібний фоліант було важко. Усі вони були в однакових палітурках, однакового розміру, однакової непід’ємної ваги. Лазячи по полицях, Ґейдвіг сама вкрилася пилюкою з голови до п’ят і чихала щохвилини, ледве утримуючи рівновагу. Скільки часу вона витратила на пошуки невідомо чогось, вона не знала. Знесилено Ґейдвіг сіла на полицю – останню знизу, що була майже під стелею – і раптом полиця від’їхала убік, і дівчина ледве не впала до ніші. Ліва рука намацала там щось невеличке за розміром, тонке та квадратне. Напевно, це і була мета її пошуків. Ґейдвіг дістала невеличкий записник та спустилася до найнижчої полиці. Вона зістрибнула на підлогу – і полиці зайняли свій вертикальний стан.
Записник не був чимось особливим – на кожному кроці можна придбати. На обкладинці було видруковано латинське V. Ґейдвіг поклав його на пюпітр та відкрила наздогад. Окремі листки одразу ж розлетілися по підлозі, і Ґейдвіг буда змушена витратити багато часу, щоб їх намацати. Вони були жовті від часу, тому побачити їх було неможливо. Брати їх належало обережно, бо вони могла щосекунди розсипатися від дотику.
Ґейдвіг закрила записник і залишила його на пюпітрі. При такому освітленні вона майже нічого не бачила. До того ж, вона хотіла їсти. У вітальні нікого не було. Кухню довелося шукати самотужки, ледве не заблукавши у перетинах коридорів. Ґейдвіг вже намагалася нічому не дивуватися, коли черговий хід закінчився кухнею, дуже сучасно встаткованою. Ґейдвіг приготувала омлет з беконом, заварила каву і поснідала у тиші. Загрузивши посудомийку, вона повернулася до бібліотеки, сподіваючись, що там можна буде ввімкнути хоч трохи світла. Як же вона помилялася. Вмикач, який вона намацала біля пюпітру зовсім відмовлявся працювати. Вона взяла записник та пішла до себе: Ікол казав про книги, а не про клаптики паперу. Тому варто його спіймати на слові.
Дівчина повернулася до своєї кімнати, знову замкнулася на пульт, сіла на ліжко та розкрила записник. На першій сторінці було тільки напівзатерте