Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн
Оригінал Джейн Расселл.
Я ховаю портрет до шухляди, де тримаю гарні скатертини для столу. В іншому випадку я б його десь забруднила.
– Тільки подивіться на них. – Пігулки розкидані, ніби самоцвіти, на столі. – Що робить оця?
– Яка?
– Рожева. Октагональна.[136] Ні, шестигональна.
– Гексагональна.
– Як скажеш.
– Це індерал. Бета-блокатор.
Джейн звужує очі.
– Це ж на випадок серцевого нападу.
– А також панічних нападів. Уповільнює серцебиття.
– А оце що? Маленька, біла, овальна.
– Арипіпразол.[137] Нетиповий антипсихотик.
– Звучить як щось серйозне.
– І не лише звучить, у певних випадках. Для мене це тільки додатковий засіб. Допомагає не губити клепки. Робить мене жирною.
Вона киває.
– А оте?
– Іміпрамін. Тофраніл. Проти депресії. Та проти нетримання.
– У тебе нетримання?
– Сьогодні, можливо, – я потягую ще вина.
– А оця?
– Темазепам.[138] Снодійне. На потім.
Вона киває.
– Тобі їх можна приймати з алкоголем?
Я ковтаю.
– Нєа.
Тільки після того, як пігулки протискаються вниз по горлу, я пригадую, що вже пила їх сьогодні зранку.
Джейн відкидає голову назад, випускаючи з рота цівку диму.
– Прошу, не розповідай, що я програла, – вона хихоче. – Моє его не дозволяє програти три партії поспіль. Пам’ятай, я вже роками не грала.
– Воно й видно, – кажу я їй. Вона пирхає, регоче, виставляючи напоказ скарбницю срібних пломб.
Я розглядаю своїх останніх полонених: обидві тури, обидва слони, банда пішаків. Джейн забрала лише одного пішака і самотнього коня. Вона перехоплює мій погляд і перекидає фігуру коня набік.
– Кінь упав, – каже вона. – Викликайте ветеринара.
– Люблю коней, – кажу я їй.
– Поглянь. Дивовижне одужання, – вона підіймає фігуру, погладжує її мармурову гриву.
Я посміхаюся й допиваю залишки червоного. Джейн хлюпає мені ще. Я спостерігаю за нею і зауважую:
– А мені подобаються твої сережки.
Вона погладжує спочатку одну, потім іншу, – по ансамблю перлин у кожному вусі.
– Подарунок від одного колишнього, – пояснює.
– Алістер не проти?
Джейн хвильку роздумує над цим, потім сміється.
– Сумніваюся, що Алістер взагалі знає. – Великим пальцем вона запускає коліщатко запальнички й дає полум’ю поцілувати сигарету.
– Знає, що ти їх носиш, чи від кого вони?
Джейн вдихає, потім випускає дим убік.
– І те, й інше. Все одно. З ним буває важко. – Сигаретою вона постукує по краю мисочки. – Ти не подумай, він хороший чоловік і хороший батько. Але надто любить усе контролювати.
– У чому ж справа?
– Докторко Фокс, ви мене аналізуєте? – питає вона. Голос звучить легко, але в очах пробігає прохолода.
– Як на те пішло, я аналізую твого чоловіка.
Вона знову вдихає, супиться.
– Він
Октагон, гексагон – грецькі назви восьмикутника та шестикутника відповідно.
Відносно новий препарат групи нетипових антипсихотиків (нейролептиків), які набагато легше переносяться, ніж традиційні нейролептики.
Седативний препарат, що сприяє нормалізації сну.