Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн
обережно підіймаю фотоапарат. Він неушкоджений.
А тоді лунає дзвінок у двері.
18
– Вам тут, мабуть, збіса нудно, – каже вона, коли я відчиняю двері. А тоді хапає мене в обійми. Я сміюся нервово. – Стомилися від усіх тих чорно-білих фільмів, зуб даю.
Вона несеться повз мене. Я досі не зронила ані слова.
– Дещо вам принесла. – Вона усміхається, опускає руку в торбу. – Ще холодненьке. – Спітніла пляшка рислінгу.[130] Рот заповнює слина. Я вже сто років не пила білого.
– Ой, та не варто бу…
Але вона вже чимчикує на кухню.
За десять хвилин ми вже заливаємося вином. Джейн запалює сигарету «Вірджинія Слім», потім ще одну, і скоро повітря наповнюється локонами диму, що звиваються над нами, бовтаються попід стелею. Рислінг має присмак диму. Я усвідомлюю, що не маю нічого проти; це нагадує мені аспірантуру, беззоряні ночі під барами Нью-Гейвена,[131] чоловіків із ротами, наче попіл.
– Багацько в тебе там мерло, – каже вона, оглядаючи кухонну стійку.
– Я замовляю одразу цілу партію, – пояснюю я. – Мені подобається.
– Часто поповнюєш запаси?
– Усього кілька разів на рік. – Насправді, як мінімум, раз на місяць. Вона киває.
– Ти отак вже… Скільки ти казала? – запитує вона. – Шість місяців?
– Майже одинадцять.
– Одинадцять місяців. – Вона округлює губи. – Не вмію свистіти. Але вдай, ніби я щойно це зробила. – Вона чавить сигарету в мисочці, складає разом пальці та нахиляється вперед, наче до молитви. – То що ти тут робиш цілими днями?
– Консультую людей, – благородно відказую я.
– Кого?
– Людей в інтернеті.
– А-а-а…
– Ще вивчаю французьку через інтернет. І граю в шахи, – додаю я.
– В інтернеті?
– В інтернеті.
Вона проводить пальцем уздовж рівня вина свого келиха.
– Той інтернет, – каже вона. – Це щось на кшталт твого… вікна у світ?
– Ну, як і моє реальне вікно. – Я вказую на скляний простір за її спиною.
– Твоя підзорна труба, – каже вона, і я червонію. – Та я жартую.
– Вибач за…
Вона відмахується рукою, закурює нову сигарету.
– Та цить ти. – Дим цівкою збігає їй з рота. – У тебе є справжні шахи?
– А ти граєш?
– Колись грала. – Вона спирає сигарету на миску. – Покажи, на що ти здатна.
Ми вже по пояс занурилися у гру, коли хтось дзвонить у двері. П’ять коротких дзвінків – це доставка ліків. Джейн приймає гостей.
– Колеса з доставкою додому! – ґелґоче вона, виходячи з передпокою. – Тут є щось кльове?
– Це стимулятори, – кажу, відкорковуючи другу пляшку. Цього разу мерло.
– Оце я розумію.
Поки ми п’ємо та граємо, ми балакаємо. Ми обоє матері єдиних дітей, що я вже знала; ми обоє любимо виходити у плавання на човнах, чого я не знала. Джейн віддає перевагу