Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн
три, чотири.
Нейлон сяє від сонця. Я спускаюся однією сходинкою вниз (хоча там їх, звісно, чотири) та підіймаю проти світила парасолю, зовсім трішечки, розглядаю крайчик його туфель, його гомілки. Бічним зором бачу, як зливою осипається світ, наче вода, що хоче залити мій водолазний дзвін.[56]
– Пам’ятай, що в тебе є своя таємна зброя, – чую голос доктора Філдінґа.
Ніяка це не таємна зброя, хочеться закричати мені; це тільки задрипана парасоля, яку я витягла на вулицю під яскраве сонце.
Видих, два, три, чотири; вдих, два, три, чотири – і несподівано, але це спрацьовує; я виводжу себе вниз сходами (видих-два-три-чотири) та проходжу далі кілька ярдів по газону (вдих-два-три-чотири). Доки панічний приплив усередині не проривається вгору висхідним потоком, заливає мені зір, глушить голос доктора Філдінґа. А тоді… краще про це не думати.
Субота, 30 жовтня
7
Буря. Ясен у дворі страхітливо загинається, спохмурнілі вапнякові плити набрякають вологою. Пригадую, як одного разу я була у патіо та через вітер упустила келих; він вибухнув, наче мильна бульбашка, мерло спалахнуло на землі й наповнило вени кам’яної кладки, темною кривавою павутиною підповзло до моїх ніг.
Іноді, коли небо насувається донизу, я уявляю себе над ним, у літаку чи на хмарі, я розглядаю острів унизу: мости, що спицями тягнуться від його східного узбережжя; машини, яких до нього притягує, наче мух, що рояться навколо лампочки.
Я вже так давно не відчувала дотиків дощу на своїй шкірі. Чи вітру – пестощів вітру, ледь не сказала я, тільки це звучить як рядок із дешевого любовного роману на полиці в супермаркеті.
Але це правда. А ще сніг, хоча дотику снігу я більше ніколи не хочу відчувати.
Разом із яблуками сорту «Бабуся Сміт» служба «Свіжа доставка» привезла мені сьогодні персик. Цікаво, як таке могло статися.
Того вечора, коли ми познайомилися на артхаузному показі «39 сходинок»,[57] ми з Едом порівнювали свої історії. Я розповіла йому, що моя мама привчила мене до старих трилерів і класичного нуару; у підліткові роки я віддавала перевагу товариству Джин Тірні[58] та Джиммі Стюарта[59] перед моїми однокласниками. «Не можу визначитися, мило це чи сумно», – сказав Ед, який до минулого вечора жодного разу в житті не бачив чорно-білого кіно. За дві години його рот вже заліз до мого.
Тобто твій рот заліз до мого, як він би мене виправив.
Доки ще не з’явилася Олівія, ми дивилися по фільму, як мінімум, раз на тиждень – усі перевірені часом саспенс-стрічки[60] мого дитинства. «Подвійна страховка»,[61] «Газове світло»,[62] «Диверсант»,[63] «Великий годинник»[64]… Ті ночі ми пережили в монохроматичному тоні. Для мене то було можливістю згадати старих друзів; для Еда – завести нових.
А ще ми придумували списки. Список фільмів серії «Тонка людина»,[65] від найкращого (оригінал) до найгіршого («Пісня Тонкої людини»). Найкращі фільми небувалого врожаю 1944-го.
Водолазний дзвін – підводне обладнання для транспортування водолазів на глибину, що має форму дзвона без дна.
«39 Steps» (1935) – трилер реж. Альфреда Гічкока.
«Double Indemnity» (1944) – американський фільм-нуар реж. Біллі Вайлдера.
«Gaslight» (1944) – містичний трилер у жанрі нуар реж. Джорджа К’юкора.
«Saboteur» (1942) – шпигунський трилер реж. А. Гічкока.
«The Big Clock» (1948) – фільм-нуар реж. Джона Ферроу.
«The Thin Man» – кінофраншиза, серія комедійних детективів про пригоди одруженої пари приватних розслідувачів.