Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн

---

Скачать книгу

---

У мене ціла бібліотека дисків. Дуже велика. Навіть надто велика, як каже мій чоловік.

      – Я думав, ви живете окремо, – бурмоче Ітан, перетинаючи кімнату в мій бік.

      – Так, але він все одно мій чоловік. – Я перевіряю обручку на лівій руці, кручу її. – Хоча, ти маєш рацію. – Вказую на висунуту шухляду. – Якщо хочеш узяти на перегляд якийсь фільм, то не соромся. У вас є ДВД-плеєр?

      – Тато має зовнішній привід для ноутбука.

      – Підійде.

      – Думаю, він дозволить мені скористатися.

      – Будемо сподіватись. – Я помалу починаю розуміти, що за фрукт цей Алістер Расселл.

      – А які у вас фільми? – запитує Ітан.

      – Переважно старі.

      – Типу чорно-білі?

      – Переважно чорно-білі.

      – Я ще ніколи не бачив чорно-білого кіно. Я округлюю очі.

      – Ти будеш приємно здивований. Усі найкращі фільми – чорно-білі. Ітан дивиться на мене із сумнівом, але зазирає в шухляду. Майже двісті коробочок, «Крітеріон» та «Кіно»,[88] колекція фільмів Гічкока від «Юніверсал», колекції вибраних нуар-фільмів, «Зоряні війни» (я ж людина, як-не-як). Досліджую корінці. «Ніч і місто»,[89] «Водоверть»,[90] «Це вбивство, кохана моя».[91]

      – Ось, – виголошую я, висмикую одну коробочку й передаю її Ітану.

      – «Повинна настати ніч»,[92] – читає він.

      – Чудовий фільм, як для початку. Повний саспенсу, проте не страшний.

      – Дякую, – він прочищає горло, кашляє. – Вибачте, – говорить Ітан й тягнеться за водою. – У мене алергія на котів.

      У мене очі лізуть на лоба.

      – Чому ж ти одразу не сказав? – Блимаю очима на кота.

      – Він такий привітний. Я не хотів його образити.

      – Дурниці, – кажу я. – Хоча це й мило. Він усміхається.

      – Я, мабуть, піду, – каже хлопець. Він повертається до журнального столика, ставить склянку, згинається, щоб крізь скло звернутися до Панча. – Не через тебе, друзяко. Гарний хлопчик. – Він випростується, руками проводить по стегнах.

      – Тобі принести липку щітку? Щоб познімати шерсть. – Я навіть не впевнена, чи вона в мене є.

      – Усе нормально. – Він роззирається довкола. – Можна скористатися вашою вбиральнею?

      Я вказую на червону кімнату.

      – До твоїх послуг.

      Поки він там, я дивлюсь на себе у дзеркало над комодом. Сьогодні в душ, точно. Максимум, завтра.

      Повертаюся на диван і відкриваю ноутбук. «Дякую за допомогу, – написав «ДискоМайкі». – Ти моя героїня».

      Я вистукую йому швидку відповідь, коли чую звук зливу води. За момент із туалету виходить Ітан, витираючи долоні об джинси.

      – Готово, – повідомляє він мені. Хлопець крокує до дверей, з руками в кишенях, типовою школярською ходою.

      Я йду слідом.

      – Дуже дякую за візит.

      – Ще побачимося, – каже він, тягнучи на себе ручку дверей. Не побачимось, думаю я.

      – Звісно, побачимось, – відповідаю я вголос.

      9

      Після того, як Ітан пішов, я вкотре переглядаю «Лору».Скачать книгу