Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн
третій келих червоного, я опиняюся у спальні, переглядаю фото на телефоні. А тоді знову спілкуюся з Едом.
– Вгадай, хто, – кажу я, як завжди.
– Ти вже добряче наклюкалась, ударнице, – зауважує він.
– Сьогодні був довгий день. – Я дивлюся на порожній келих, відчуваю поколювання провини. – Як там Лівві?
– Готується до завтра.
– Ой, дійсно. Який у неї костюм?
– Привида, – каже Ед.
– Тобі пощастило.
– Тобто? Я сміюся.
– Минулого року вона була пожежною машиною.
– Дідько, ми кілька днів із тим провозилися.
– Я провозилася.
Я чую, як він вишкіряється.
Через сквер, крізь вікно на третьому поверсі, у глибині темної кімнати видніється миготіння екрана комп’ютера. Вмикається світло, настає миттєвий світанок; я бачу стіл, настільну лампу, а потім Ітана, що саме скидає светр. Підтверджую: вікна наших спалень дійсно виходять одне на одне.
Він повертається, з опущеними очима знімає із себе сорочку. Я відвертаюсь.
Неділя, 31 жовтня
10
Слабке ранкове світло просочується крізь вікна спальні. Я перевертаюся; стегно грюкає по ноутбуку. Допізна вночі гидотно грала в шахи. Мої коні спотикалися, мої тури обвалювались.
Я волочу себе в душ, а потім витягую з нього, рушником сушу волосся, ковзаю дезодорантом під пахвами. Готова до боротьби, як каже Саллі. Веселого Гелловіну.
Звісно, двері я сьогодні нікому не відчинятиму. Девід виїде о сьомій, говорив, що збирається в центр, здається. Закладаюся, це буде весело.
Він ще запропонував залишити миску із солодощами на ґанку.
– Діти розберуть усе за якусь хвилину, як цукерки, так і миску, – відповіла я на це.
Його це, здається, дратує.
– Я дитячим психологом не працював, – відповідає він.
– Для цього й не треба бути дитячим психологом. Вистачає побути колись дитиною.
Тому я збираюся повимикати всюди світло і вдавати, що нікого немає вдома.
Заходжу на свій сайт із фільмами. Ендрю онлайн; він виклав посилання на відгук Полін Каель[96] на «Запаморочення»[97] – «дурний» та «пустопорожній», – а під посиланням він створив відкритий список із запитанням: «Найкращий нуар-фільм, щоб дивитися, тримаючись за руки?». («Третій чоловік». Одні тільки останні кадри чого варті.[98])
Я читаю огляд Каель, кидаю йому повідомлення. За п’ять хвилин він виходить із мережі.
Не можу пригадати, коли мене востаннє хтось тримав за руку.
11
БУХ.
Знову вхідні двері. Цього разу я, скрутившись на дивані, дивлюсь «Чоловічу гризотню»[99] – розширену сцену крадіжки, півгодини без жодної репліки діалогу чи музичної ноти, тільки дієгетичний звук[100] та гул крові у вухах. Ів порадив мені більше часу витрачати на французький кінематограф. Імовірно, він не мав на увазі напівніме
«Vertigo» (1958) – містичний трилер реж. А. Гічкока (кольоровий). (
Культовий британський детектив «The Third Man» (1949) завершується кадрами невдалої спроби розставання закоханого письменника з актрисою, чийого коханця-злочинця (і свого друга дитинства) він застрелив. (
«Rififi» (1955) – найвідоміший фільм реж. Жюля Дассена.
Дієгетичний звук – у кінематографі звук, джерело якого видне в кадрі, або припускається, що воно «неподалік».