Нариси з екзистенціальної аналітики педагогічного дискурсу. Олександр Григорович Волков
що вони можуть в деякій мірі суперечити одне одному. Своєрідність існував-ня можна дослідити при розгляді сукупності подій, виникнення яких обу-мовлено сутністю.
До основних завдань екзистенціології слід віднести наступні: виявити сенси існування; показати, яким чином вони здійснюються; розкрити, які аргументи використовуються для доказу їх істинності, в чому їх своєрідність; який наслідок має слідування сенсам, що приймаються як істинні; які афекти переживаються, коли вони відстоюються; які події можуть провокувати сенси, що переживаються; яким чином змінювати-меться реальність в результаті здійснення сенсів існування.
Дослідження екзистенціології педагогічного дискурсу відкриває широ-кі перспективи для вивлення своєрідності існування. Насамперед, при встрановленні причин формування норм істинності, того, яким чином вони приймаються як підґрунтя виправдовування, крім того, своє рід-ності формування сенсів та їх втілення тощо.
4. ТОПОЛОГІЯ ТА ЕКЗИСТЕНЦІОЛОГІЯ
ПЕДАГОГІЧНОГО ДИСКУРСУ
Педагогічний дискурс досліджується при вирішенні найрізноманіт-ніших проблем. Передусім звернемо увагу на роботи Т. Єжової, яка розглядає його концептуальні характеристики, описує структуру і спе-цифіку за допомогою використання інтеграційно-системного підходу [5]. Дослідувач приходить до висновку, що побудова дискурсу є керованим процесом, за допомогою якого можна сформувати особистісно орієн-товану педагогічну взаємодію. Увагу науковців привертають методи стимулювання виховання особистості. Зокрема, Г. Галінурова і Н. Галя-мова досліджують значення похвали і приходять до висновку, що вона є елементом конгруентної комунікації, яка сприяє її розвитку [4].
А. Габідуліна вивчає соціо– та прагмалінгвістичні харатеристики педагогічного дискурсу, основні напрями їх дослідження у роботах вітчизняних і зарубіжних учених [3]. Вона відмічає, в основному він розглядається як мовна подія, що відбувається на уроці, але не звер-тається увага на комунікацію поза аудиторними заняттями. Варто також звернутися до дослідження Л. Зоткіної, в якому педагогічний дискурс трактується як статусна мовна форма спілкування у комунікативному просторі «учитель-учень» [6]. Крім того, А. Кондрашиної, яка розглядає дискурс в аспекті прояву аксіологічних стереотипів [8]. Також В. Черник, яка виявляє еталонні мовні жанри у педагогічному дискурсі [21]. Ю. Щербініної, яка звертається до проблеми гармонізації педагогічного дискурсу [23].
а) Як учитель веде за собою
При розгляді людиномірності (людяності) слід звернути увагу на те, наскільки дискурс дозволяє створити людськє обличчя, відповідно, наскільки сприяє становленню особистості. У будь-якому випадку це залежить від характера владних стосунків, які у дискурсі набувають кон-кретності та визначеності. Педагогічний дискурс припускає наявність того, хто панує, тобто учителя, який веде за собою, і того, хто підко-ряється, тобто учня, хто йде