Лабіринт духів. Карлос Руис Сафон
такого не траплялося, це правда.
– А про цю зустріч із Каскосом домовлялися ви?
Донья Маріана похитала головою.
– Як я вже вам казала, міністр сам записав її в розклад своєю власною рукою.
– А часто дон Маурісіо заплановує зустрічі без вашого відома? «Своєю власною рукою»?
Секретарка холодно глянула на неї.
– Ні, не часто.
– І, попри це, ви все ж не згадали про цей факт у своїх свідченнях.
– Я вам уже сказала, що це не видалося мені важливим. Сеньйор Каскос працює на дона Маурісіо. Немає нічого дивного в тому, що вони запланували зустрітися, адже це траплялося вже не вперше.
– Он як?
– Так. Вони час від часу зустрічалися й раніше.
– У цьому будинку?
– Як мені відомо, ні.
– Ці зустрічі влаштовували ви чи сам дон Маурісіо?
– Не пам’ятаю. Треба переглянути мої записи. Яка різниця?
– Пробачте мою настирливість, але, може, сеньйор Каскос, коли з’явився на зустріч, повідомив вам, про що міністр того ранку хотів із ним поговорити?
Донья Маріана на якусь хвилю замислилася.
– Ні. Тоді головним завданням було знайти міністра, і мені не спало на думку, що справи з працівником середньої ланки можуть бути пріоритетними.
– Сеньйор Каскос – працівник середньої ланки? – запитала Алісія.
– Так.
– Щоб ми могли порівняти, скажіть, будь ласка, працівником якої ланки є ви, доньє Маріано?
Варґас непомітно штовхнув Алісію ногою. Секретарка підвелася з суворим виразом обличчя, даючи зрозуміти, що аудієнцію закінчено і час прощатися.
– Прошу мені вибачити. Якщо більше нічим не можу вам допомогти… – Вона вказала на двері, ввічливо, але рішуче запрошуючи Алісію і Варґаса покинути маєток. – За відсутності дона Маурісіо його справи потребують моєї уваги.
Варґас устав із канапи й кивнув, збираючись іти за доньєю Маріаною. Він уже почав рухатися до виходу, коли помітив, що Алісія далі сидить на канапі, сьорбаючи чай, до якого навіть не торкнулася під час усієї розмови. Варґас і секретарка обернулися до неї.
– Власне кажучи, є ще дещо, чим ви можете нам допомогти, доньє Маріано, – промовила Алісія.
Вони пройшли за доньєю Маріаною лабіринтом коридорів і опинилися перед сходами, що збігали на вежу. Вальсова секретарка вела перед мовчки й не озираючись, а за нею тягнулася аура неприязні, яку можна було ледве не намацати в повітрі. Струмені дощу, які омивали фасад будинку, кидали моторошні відсвіти крізь фіранки й великі вікна, створюючи враження, що «Вілла Мерседес» поринула під води якогось озера. Дорогою їм трапилася ціла армія слуг та працівників маленької Вальсової імперії, які, побачивши донью Маріану, схиляли голови, а деякі навіть спинялися, поштиво відступаючи вбік. Варґас і Алісія, час від часу обмінюючись збентеженими поглядами, спостерігали ці ієрархічні церемонії у виконанні слуг і лакеїв міністра.
Унизу гвинтових сходів, що вели до кабінету на верхівці вежі, донья Маріана